1169 року володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський (син Юрія Довгорукого та половецької князівни, дочки половецького хана Аепи Осеневича) зібрав велике військо та рушив походом на Київ.
Після тривалої облоги 8 березня 1169 року захисники міста здалися. За давньої традиції та за неписаними правилами Руси, кияни вирішили покластися на милість переможців.
Як пише літопис, «милість» виявилася такою: «І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в'язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх... І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота».
Було розграбовано майно та спалено житлові квартали, значну кількість церков та монастирів. Була викрадена з Києва й Свята ікона Божої Матері (Вишгородської Богородиці), яка згодом буде названа «Володимирською іконою Пресвятої Богородиці» та стане найбільшою святинею Російської Імперії. Вперше за багатовікову історію так нещадно було розгромлено «матір міст Руси». Такого руйнування Київ до того часу не зазнавав навіть від половців.
Істориками цей епізод вважається як перший прояв відокремлення північно-східних колоній Русі у окремий етнос та втрату відчуття єдності з Києвом. Причиною називають той факт, що Боголюбський не зайняв трон Київського князя, що було ціллю попередніх князів, а пограбував місто як іноземне та повернувся у Залісся. Андрія Боголюбського за це в російській історіографії називають «першим великоросом».
Загарбників згодом розбили, але це була перша війна з Заліссям.
Зараз триває вже XII-та російсько-українська війна
