Дія перша.
За столом сидить Скоропадський. Поряд стоїть Айхгорн.
Айхгорн: -Ну герр гауптман, ви тєпєрь єсть давать нам курки, яйки, млеко?
Скоропадський: -Щось придумаємо!
Айхгорн: -Гут! (виходить)
Скоропадський: -Ну все, тепер заживемо! Грушевський, ходи-но сюди!
Заходить Грушевський.
Скоропадський: -Грушевський, хто староє помянєт – тому глаз вон! Давай дружити!
Грушевський (сердито): -Ні! (виходить і йде в підпілля)
Скоропадський: -Винниченко, ходи-но сюди!
Заходить Винниченко.
Скоропадський: -Винниченко, давай дружити! Хто староє помянєт…
Винниченко: -Ні! (виходить і йде в підпілля)
Скоропадський: -Петлюра, ходи-но сюди!
Заходить Петлюра. Скоропадський пробує заговорити.
Петлюра: -Ні! (виходить і йде до тюрми)
Заходить Міхновський.
Міхновський: -Гетьмане, давай дружити!
Скоропадський (секунду подумавши): -Ні!
Міхновський здивовано розширює очі і виходить, раз по раз озираючись.
Дія друга.
За столом сидить Скоропадський. Навпроти стоять царські чиновники, поміщики та вся інша контрреволюційна буржуазія.
Скоропадський: -Ну що, панове, давайте дружити, бо мені крім вас, схоже, дружити більше немає з ким!
Всі (пошушукавшись): -А какая у вас программа, пазвольтє спрасіть?
Скоропадський: -Зємлю – помєщікам, фабрікі і заводи – буржуазії і вообщє вєрнуть всьо взад!
Всі (пошушукавшись): -Ну харашо! А в чьом падвох?
Скоропадський: -Треба вивчити українську мову!
Всі (пошушукавшись): -А французкіє булкі будут?
Скоропадський: -Будуть!
Всі: -От і чудєрнацько! Ну тєпєрь точно заживьом! Боже, царя храні!.. Тоєсть, слава ясновельможному пану гетьману!
Дія третя.
Українсько-російський кордон. Стоять німецькі й австрійські солдати та гетьманці. До пропускного пункту проходять біженці у фраках, циліндрах, манто і моноклях. Попереду дама з собачкою. З-за кущів виглядають морди більшовиків у будьонівках. Вони злі, але нічого вдіяти не можуть.
Дама з собачкою: -Здраствуйтє! Ми – бєлой акації цвєти еміграції! Пустітє нас к сєбє?
Гетьманець (позіхаючи): -Государствєнной мовой владєєтє?
Дама з собачкою: -Вашу мову видумал австро-вєнгєрскій генштаб!
Австрієць (обурено): -Ніфіга ми не видумували!
Гетьманець: -У нас тут украінізация, так шо ви, фрау-мамзель, патіше!
Дама з собачкою (гордовито і пафосно): -Лучше вить ізнасілованой, чєм украінізірованой!
Більшовики з-за кущів: -Ну ето ми в два счьота! (вдоволено регочуть)
Дама з собачкою (безпорадно оглядаючись): -Ну ладно! Українізація – так українізація! А французкіє булкі будут?
Гетьманець: -У кого будут, у кого нєт! (багатозначно ворушить пальцями).
Всі проходять через кордон, непомітно кидаючи йому до кишені гроші і фамільні драгоценності. Більшовики заздрісно ковтають слину.
Гетьманець (граючись золотим ланцюжком, підморгує більшовикам): -Учітєсь, как прафільно асвабаждать народ ат цепєй рабства!
Більшовики похмуро переглядаються і зникають.
Дія четверта.
Ресторан на Хрещатику. Сидять емігранти і хрустять французькими булками. Замість фраків і манто у них вишиванки. У дами з собачкою на голові віночок зі стрічками і навіть у собачки на голові маленький віночок.
Емігрант у циліндрі, прикрашеному тризубом: -Я позавчера спрашиваю эту каналью, доктора Курицького, он, извольте ли видеть, разучился говорить по-русски с ноября прошлого года. Был Курицкий, а стал Курицький... Так вот спрашиваю: как по-украински «кот»? Он отвечает: «Кит». Спрашиваю: «А как кит?» А он остановился, вытаращил глаза и молчит.
Емігрант із моноклем, до якого вчеплена синьо-жовта стрічка: -Слова «кит» у них не может быть, потому что на Украине не водятся киты, а в России всего много. В Белом море киты есть...
До них наближаються двоє гетьманців.
Дама з собачкою (раптово змінюючи тему): -Хлопці, а ви знаєтє, как москалі гаварят на пампушкі?
Всі (старанно зображуючи зацікавленість): -Как?
Дама з собачкою: -Французкіє булкі!
Всі несамовито регочуть, старанно зображуючи веселість.
Перший гетьманець до другого: -Панаєхалі тут, узкоязичниє! Кієв нє рєзіновий!
Другий гетьманець до першого: -Так точно, пане хорунжий!
Дія п'ята.
За столом сидить Скоропадський і старанно підводить підсумки своєї діяльності.
Скоропадський (записує і бурмоче собі під ніс): -Так, армію майже створив. Поліцію створив. Академію наук створив. Промисловість працює. Потяги ходять за розкладом. Крим наш. Кубань майже наш. Порядок навів. Університети, гімназії, культура, шмультура… Народ має бути за це мені вдячний!
Заходить Айхгорн.
Айхгорн: -Морген, герр гауптман! Нам нужно більше курки, яйки, млеко!
Скоропадський (киває): -Треба – значить дамо! Ми ж не якась там Центральна рада!
Айхгорн виходить. За сценою лунає вибух.
Скоропадський (задумливо): -Це Айхгорн зламався, несіть іншого…
Заходить Лизогуб.
Лизогуб: -Батьку гетьмане! Там селяни бунтуються! Не хочуть німцям їжу віддавати!
Скоропадський: -Н-да… Дилема!.. І що цим селянам не вистачає? Я ж їм і університети, і порядок, і академію наук, і культуру… Невже я щось не так роблю? (щиро дивується і знизує плечима)
Дія шоста.
Сидять Винниченко, Петлюра і всі-всі-всі.
Винниченко: -Хлопці, треба терміново вирішувати, як нам бути із гетьманом! Бо я вже особисто заплутався: зрада це – чи перемога?
Петлюра: -Селяни і робітники кажуть, що зрада. Поміщики і буржуазія кажуть, що перемога. А інтелігенція, як завжди, ще вагається: одні кажуть, що зрадлива перемога, а інші, що переможна зрада.
Винниченко (задумливо): -Якби не ті гади німці з австріяками – все було б набагато простіше.
В цю хвилину заходить Міхновський.
Міхновський: -Якби не ті гади німці з австріяками – тут уже були б ті гади більшовики з совєтами.
Винниченко (знизуючи плечима): -І чого ці більшовики так? Ми ж соціалісти, як і вони!..
Петлюра: -Мабуть, цей соціалізм зламався і нам треба інший?
Міхновський (іронічно): -А може, соціалізм взагалі не потрібен?
Всі починають на нього кричати і махати руками. Показавши присутнім язика, Міхновський виходить.
Винниченко: -От контра проклята! Соціалізм йому не потрібен! Націоналіст буржуазний!
Петлюра: -То що будемо робити?
Винниченко: -Думаю, для початку треба утворити Український національний союз – а там буде видно!
Всі схвально кивають головами і утворюють Український національний союз.
Дія сьома.
За столом сидить Скоропадський. Забігає Лизогуб.
Лизогуб: -Батьку гетьмане! Всьо пропало! В Німеччині революція! В Австро-Угорщині революція!
Скоропадський (схоплюючись): -А що кайзер? Що цісар?
Лизогуб: -Живі і легітимні!..
Скоропадський (з полегшенням): -Ху, а я вже перелякався!
Лизогуб: -Та дідько з ними! Їхні війська від нас ідуть!
Скоропадський (з надією): -А що – курка, яйки, млеко їх більше не цікавлять?
Лизогуб: -Цікавлять, звичайно. Але селяни знайшли дурну моду по них стріляти! Ну і потім ця революція…
Скоропадський: -Ну а що там наші війська?
Лизогуб: -Проблема в тому, що багато хто з них – теж колишні селяни. Або мають родичів серед селян.
Скоропадський, хвилину поміркувавши, знову всідається за стіл.
Скоропадський: -Так… Шо то мнє французскіх булок захотілось…
Лизогуб розуміюче киває і виходить.
Дія восьма.
За столом сидить Скоропадський. Навпроти стоять бєлой акації цвєти еміграції. Вони знову без вишиванок, віночків і тризубів, зате в манто, циліндрах і моноклях. У дами з собачкою замість віночка і стрічок – кокошник. У собачки теж маленький кокошник.
Скоропадський: -Еті сєлянє просто-такі нєблагодарниє! Я ім і Крим, і Кубань, і культуру, і украінізацию, і академію наук в канце канцов! Прєдлагаю забить стариє раздори і нємєдлєнно начать дружить! Можна даже сємьямі, хоть я свою сємью, чесна гаваря, сабіраюсь справадіть в Гєрманію! Фєдя, распарядісь-ка!
Вбігає Лизогуб у косоворотці і фуражці з квіточкою, тримаючи в руках підноса зі склянками водки.
Дама з собачкою (беручи склянку): -Ну так шо, гаспада, за єдіную і нєдєлімую Расію?
Всі: -Прєнєпрємєнно! (дружно випивають не чокаясь)
Собачка (схвально): -Гаф!
Скоропадський: -Ну всьо, тєпєрь заживьом!
Емігрант у циліндрі й моноклі: -А в чьом, я ізвіняюсь, падвох?
Скоропадський: -Да єрунда! Нужна будєт нємножко паваєвать!
У всіх миттєво пропадає ентузіазм.
Емігрант у циліндрі й моноклі: -Відітє лі, я чєлавєк нєваєнний…
Дама з собачкою: -Ой, у мєня на кухнє малако убєжала! (картинно хапається за голову й тікає. Собачка із дзвякотом біжить слідом)
Емігрант у циліндрі й моноклі: -А у мєня живот пріхватіло! (скоцюбившись, тупцяє слідом)
За хвилину під різним приводом усі присутні, включаючи Лизогуба, щезають. Гетьман зостається сам-один.
Скоропадський: -Куда же ви всє? Я же живой і лєгітімний!..
Дія дев'ята.
Сидять Винниченко, Петлюра і всі-всі-всі.
Винниченко: -Панове, схоже цей Скоропадський остаточно зламався і нам треба іншого! Пропоную негайно утворити Директорію!
Петлюра (схвально киває): -Один раз – не УНР!
Всі (утворюючи Директорію): -А що будемо робити з білогвардійцями?
Петлюра: -Є в мене один надійний хлопець. Коновалець, іди-но сюди!
Заходить Коновалець.
Петлюра: -Там білогвардійці щось нахабніють! Іди-но, розберися з ними!
Коновалець мовчки киває і виходить, насвистуючи «Червону калину». Незабаром починають лунати постріли, але все швидко стихає.
Винниченко (прислухаючись): -Здається, ми перемогли! Їдемо до Києва! Розпорядіться на рахунок транспорту!
Петлюра: -Вагон-ресторан цілком підійде!
Всі вдоволено гигочуть.
Винниченко (жартує): -Під вагоном – територія, а в вагоні – Директорія!
Всі знову вдоволено гигочуть і виходять.
Петлюра: -А мені – білого коня! (виходить слідом)
Дія десята.
Київський вокзал. Платформа 9¾.
Німа сцена.
На пероні одиноко і сумовито стоїть Скоропадський. На ньому мундир німецького офіцера. В руці – валізка. Він чекає свого потяга.
Трохи позаду на лавочці сидить Грушевський. На ньому костюм-трійка, капелюх. Поряд лежить валізка й ціпок. Над білосніжною бородою поблискує пенсне. Він старанно вдає, що не помічає Скоропадського.
Під'їжджає Берлінський потяг. Скоропадський рушає до вагона. Перед тим, як ступити на сходинку, озирається на Грушевського і робить спробу заговорити, але професор відвертається в бік, ніби не помічає цього. Трохи почервонівши, гетьман мовчки заходить до вагона.
Грушевський зостається на пероні сам. Його потяг ще не прийшов.
Завіса.
