Ну і про Петра Олексійовича і його фантастичний пройоб. Вже ж можна? А то до другого туру мені закидали що я своїм «зрадойобством» рейтинги псую.

Так от у його поразці я вбачаю три його глобальні помилки, яких він припустився через риси власного характеру та модель поведінки.

Петро Оексійович людина вольова, вперта та самовпевнена. А впертість далеко не завжди є позитивною чеснотою, повірте, я працював з подібними людьми не один рік. Проблема таких людей в тому що вони свято впевнені що «я знаю краще всіх, не сперечайся зі мною, я начальник ти дурак!». В результаті роблячі помилки люди не змінювали своєї поведінки і вперто йшли далі до свого фіаско.

Першим і найбільшим пройобом стала кадрова політика. Замість того, щоб оточити себе експертами, які б вказували на конкретні пройоби та шляхи їх подолання Петро Олексійович оточив себе тимчасово лояльними «крєпкімі хозяйствєннікамі», «толковимі організаторамі», «луччімі людьмі» з місцевих корумпованих еліт та «кумами». Те що так само робив Ющенко і до чого це призвело нічому Порошенко не навчило. Кожне зашкварне призначення викликало в мене, і не тільки в мене черговий фейспалм та вигук «що ж він бляха робить і нахуя?». Іноді хотілося битися головою об стіл. Всі мої і не тільки мої пости та протести проти такої безглуздої та бездарної кадрової політики сприймалися багатьма адептами як зрадойобство.
Але що ми маємо в результаті? Незадоволеним лишилося головна вимога народу на оновлення еліт, ефективне врядування та боротьба із геть зажравшимися корупціонерами. При чому майже у всіх галузях за невеличким виключенням. Адекватні та мотивовані люди звільнялися з армії, поліції, уряду із словами «там знову дике совкове болото, я не витримую».

Другий пройоб — відсутність внутрішньої комунікації з громадянським суспільством. Порошенко та його оточення створили для себе тепленьку ванночку-джакузі. Створили інформаційну бульбашку, в якій будь-який голос критики сприймався як «агент Кремля», а нарікання на зубожіння як дешевий популізм. Між тим ціни реально зросли не тільки у абсолютних, але й у відносних показниках. Я як людина, що любить аналіз та планування намагаюся записувати всі свої витрати за місяць. Так от у 2015-2016-му комуналка плюс продукти на двох в мене вписувалися в 2000 гривень. Зараз потрібно 5000-6000 гривень. Я розумію чому і звідки такі ціни. Але більшості населення ніхто з представників влади так і не пояснив нормальною дотепною мовою. Зрештою сюди ж повний провал інформаційної політики та посада голови МінСтеця як така собі Sine Cura. Це мене взагалі дивує: мати свій телеканал і не розуміти наскільки важливо спілкуватися і доносити правильні меседжи до різних цільових груп!

Третій пройоб — менеджерські звички директора корпорації. Петро Олексійович так і не зрозумів, що Держава це не Рошен, не Богдан і навіть не Міністерство. Що люди тут не підлеглі співробітники, а роботодавці. Що тут не вийде натопати ногами, нахамити, розповісти про незбудовану собачу конуру і все таке. Звідси оця абсолютно провальна кампанія з «Армія. Мова. Віра». Кого він хотів агітувати цим гаслом? Того хто і так за нього? Так «Ми самі кого хош загітуємо», як казав Подя.
Петро Олексійович так і неспромігся зрозуміти, що треба боротися за нові цільові аудиторії, не тільки виходити в нові комунікативні канали по типу Телеги та Вайбера, але й генерувати нові сенси для цих аудиторій, а не просто зачитати йому зрозумілі мемчики з фейсбучіка. Стільки днів ловити Зеленського на оце от «Стадіон так стадіон» і для чого? Щоб не задати йому жодного нищівного удару на цьому батлі?
А весь цей потік гівна на опонента та його прибічників це для чого? Весь цей хейтспіч та клейміння зрадою? Так не переконують за себе проголосувати, так відчитують співробітників за профнепридатність. Але, в результаті профнепридатним по результатах виборів виявився сам Петро Олексійович, як би це сумно для декого не звучало.

Ітогі подвєдьом:
безумовно Петро Олексійович на даний момент посідає почесне місце найкращого Президента України за всі роки Незалежності. Тим не менше ні в якому разі не варто його ідеалізовувати, а тим паче повторювати його помилки. І головна помилка — вважати зрадниками та запроданцями представників іншої точки зору. Повірте саме такого розколу громадянського суспільства і прагне Роіся.
Візьміть на озброєння просту методику: уявіть, що ви на науковій конференції і обговорюєте дві різні гіпотези щодо подальшого розвитку подій. В такій полеміці неприпустимі образи, перехід на особистості тощо. Не перетворюйте своїх друзів на своїх ворогів, якщо не виходить переконати, ну що ж, тоді час нас розсудить. І не стидайтесь визнавати власні помилки та вчитися на них. Саме гірше в нашому випадку піддатися істерії та агресії. А це неефективна та неконструктивна поведінка.

Тримаймося разом, допомогаймо один одному і робимо своє. Слава Україні!