Поховальний гімн Еовін ширяє над Світом. Прощається Еовін з Принцесою Леєю та R2D2, з Джорджем Майклом, Девідом Боуї та за маленькими гоббітами…

12 грудня 2016 року помер Гоббіт. Так, так, той самий Більбо Беггінс, або Торбінс, якщо вам так звичніше. І його племінник, той самий Фродо теж! В той же день, практично одночасно. Старий немало пожив на цьому світі, адже побачив він світ у 1937-му, теж страшному, для багатьох, кривавому році. Але все одно шкода, дуже шкода старого Більбо, а Фродо і поготів...
Прочитавши ці рядки читачі подумають "що за бздура?", мабуть автор перепив десь, або пише якусь фантазюшку.

Насправді не те не інше. Коли Толкієн писав свого Гоббіта, у вигляді такої собі чарівної казки, на якій виросло не одне покоління, він вшив в канву одну просту, але дуже важливу сентенцію - не буває чужої біди в глобальному світі, якщо десь точиться несправедливість, то ти мусиш полишити свій затишний будинок та квітучий Шир і йти боротися проти цієї несправедливості. Бо якщо ти не зробиш цього зараз, то завтра мордорські орки прийдуть і окупують твій квітучий Шир. Якщо сьогодні ти промовчав коли ображали якогось маленького єврея, поляка, або чеха, бо навіть не знав де вони там живуть, то як не через рік, так через два точно прилетять дракони із свастиками на крилах і хвостах і почнуть палити твій казковий Лондон.

З розумінням цієї істини прожило не одне покоління - представники маленького народу Гоббітів своїми тихими голосами надихали на битву представників європейської цивілізації. Але з кожним роком їх голоси ставали все тихіше, вони заглушалися цинічними голосами дрібних міщан, що воліли краще жити в мирі з орками та назгулами всіх мастей та відтінків, аби життя з кожним роком ставало спокійніше та богатше. Міщани забули, що Саурон, на відміну від Смоуга має бездонні апетити. І не обмежиться декількома анексованими шматками Гондора та інших сусідніх держав. Спочивати на купі краденого золота задрібно для абсолютного зла.

Наївним міщанам здавалося, що Мордор поверженно назавжди, і вони кинулися святкувати перемогу, створювати нові шопінг молли та усіляко розважатися. Ні що не завдавало їм смутку: ані події на Кавказі, ані поява таких злоякісних новоутворень як Абхазія та ПМР. Горбі здавався смішним та домашнім, а Єльцин - великим демократом та другом всього прогресивного людства. Це попри війну в Чечні.

Але ж, гаразд - війна в Чечні була непогано прикрита з одного боку інформаційною блокадою, а з іншого масштабною інформаційною кампанією по боротьбі з ісламським тероризмом. Та й хто там знав що воно таке, та Чечня і де вона знаходиться. Отже Мордору пролита ним кров знову сходила з рук, він вчергове почав нахабніти.

Маленький плюгавий чоловічок із зміїними очима, що прийшов до влади зробивши людське жертвоприношення став втіленням підсвідомих бажань більшості мешканців Мордору. Захід на все це зневажав, знайшлося лише кількасот відчайдухів, що покинули затишні вишневі садочки та білені хатки щоб битися за чуже щастя і право жити. Ці відчайдухи не тільки натикалися на небезпеку на війні, але й ризикували опинитися в українській в'язниці після повернення. Я вже не кажу про стіну тотального нерозуміння, яка очікувала тих добровольців з боку пересічних українців. «Що? Воювали проти Росії? Навіщо? Хай вони самі розбираються і взагалі росіяни наші брати, з ними треба дружити. Що готуватися до війни з Росією? Да ти не сповна розуму! Маргінал, екстреміст, провокатор, психопат!»… Я так пишу, бо й сам був таким наївним обивателем! Mea culpa!

Виявилося, що саме ці маргінали, екстремісти і психопати, що засвоїли прості істини Гоббітів, мали рацію, а ми всі - ні.

Але ж ладно, припустимо що Абхазія, Ічкерія та Придністров'я були незрозумілі навіть нам, куди вже там наївним європейцям! Але ж Грузія? На очах у всього світу Мордор ввірвався на територію незалежної держави і окупував частину її території, створивши там маріонеткову квазі-державу. Як відреагували ситі європейці? Тупо ніяк! Санкції що були введені були суто символічними і ті було скасовано буквально за кілька років. Треба віддати належне - в Україні почали формуватися добровольчі загони задля допомоги грузинам, але ми не встигли. А ось на рівні української держави та українського істеблішменту ми отримали повну ганьбу. Прем'єр міністр жартувала на прийомі у Путіна про поїдання краваток та мерзенно хіхікала. Президент не спромігся навіть на те щоб не пустити ЧФ РФ назад в Севастополь. Обравши між ганьбою і війною ганьбу, ми зрештою отримали і те і інше.

Але ж ладно Грузія! Дії там відбувалися настільки блискавично, що мало хто встиг оговтатися. Але ж Сирія!

Із Сирією все було зрозуміло одразу, ще у 2011. Кривавий м'ясник Башар Асад використав проти протестувальників спочатку регулярну армію, а потім навіть хімічну зброю. Всі ознаки військового злочину. Стало зрозуміло, що або Асад просто знищить протестувальників кривавими репресіями, або почнеться громадянська війна. В будь-якому разі назрівала грандіозна м'ясорубка. Великі люди зібралися на велику раду з безпеки і... нічого не зробили! Бо Мордор був проти, до того ж у Мордора є право вето, яке ніхто не додумався в нього відібрати після витівки з Грузією. "Іншалла, десу!" Сказали важливі міжнародні няшки, «по міжнародним законам ми нічого не можемо зробити. Тра-та-та за сєбя, ми в доміку! Але ми занепокоєні тим що відбувається!». Рожевощокі та хольоні європейці пішли собі далі займатися своїми справами в своїх казкових красивих містечках, навіть не розуміючи яку гуманітарну пастку вони підготували не тільки мешканцям Сирії, але й самим собі і своєму затишному, казковому європейському світові.
Пройшло три роки і в затишну Європу з її чепурними цегляними гномячими будиночками та блискучими ельфійськими вежами хлинув потік біженців. Перелякані, озлоблені, знедолені та зневірені вони час від часу влаштовують на тихих вуличках Європи свою війну - культурно-соціальну.

Чомусь європейські політики не вбачають своєї провини у цій гуманітарній кризі, вони не чули тих тихих гоббітських голосів, або просто не хотіли почути. Кому вони потрібні ці старомодні гоббіти з їх дивним акцентом та моральними імперативами в наш новий цинічний час?

Отже сирійська пожежа розрослася на всю країну, і звичайно ж, на запах гарі причалапав Мордор – погріти руки та посмажити людського м'ясця. Прийшов Мордор не просто так, а абсолютно «законно та легітимно» - за запрошенням м'ясника Башара Асада. І знов можновладці Європи та Америки нічого не змогли вдіяти – закони дотримано. Адже досвідчений урка завжди вміє «рамсіть по понятіям» і чотко знає де і як він може нашкодити або зробити западло формально не порушивши закон. В міжнародній політиці склалася ситуація, яку так любили описувати в письменники ХІХ століття в гостросюжетних романах – знахабнілий хуліган вривається в благопристойне товариство та починає там хамити та влаштовувати безлад, в той час як усе товариство намагається його не помічати і далі вести себе в межах пристойності, замісто того щоб всім клубом віддухопелити його до кривавих шмарклів.

Отже всі межі було перейдено, але великі можновладці і надалі «висловлювали занепокоєність», поки на очах у всього світу під прожекторами телекамер, клацання фотоапаратів всіх міжнародних агенцій та потоків страшних повідомлень у твіттері, фейсбуці, інстаграмі та всіми іншими каналами два кривавих м'ясника плюндрували двохмільйонне місто. Плюндрували довго і зі смаком, закидуючи бомбами та обстрілюючи з важкої артилерії житлові квартали. Мир спостерігав і мовчав, а маленькі Гоббіти так і не бувши почуті, померли разом із сплюндрованим Алеппо…

Світ змінився, я відчуваю це в воді, землі і в повітрі. Він ніколи не буде таким як раніше. Віра в глобальну порядність та солідарність померла, разом із останнім захисником Алеппо. Я боюся наврочити, але буремний 2017 рік може стати роком таких тектонічних потрясінь, які просто змушені будуть народити нового Гобітів, або розбудити старих, раптом вони просто поснули від перевтоми та павучої отрути підступності та цинізму які ми всі їм підливали в їх горнятка веджвудської порцеляни, просто щоб не чути їхні голоси.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація