Архітектор Ігор Тітаренко з Харкова зробив трьохмірну візуалізацію, яка реконструює вигляд Хаджибею — турецького портового містечка з фортецею Єні-Дунья, яке згодом було завойоване російською імперією та змінило назву на Одесу.

Давайте подивимось на сучасну трьохмірну візуалізацію турецької фортеці Єні-Дунья, яка стояла з 1765 по приблизно 1791 рік на місці сучасного Приморського бульвару в Одесі в районі Воронцовського палацу.

Цю реконструкцію зробив харківський архітектор Ігор Тітаренко, спираючись на відомі замальовки фортеці, опису міста Хаджибей та типову турецьку та татарську архітектуру того часу. Звісно, така реконструкція не може бути абсолютно точною та має в собі певну творчу складову. Однак, вона дає можливість хоча б приблизно побачити майбутню Одесу такою, якою вона була до завоювання російською імперією у 1789 році та перейменування 1795-го.

Фортеця мала майже чотирикутну форму і відносно невеликі розміри. Ширина фортеці по фасаду була 11 сажнів, довжина близько 16 сажнів. Висота веж до 4, стін до 3,5 сажнів.

Вона була обведена високою стіною з бійницями та круглими вежами з боків. У центрі повернутої до берега фортечної стіни розташовувалась широка прямокутна головна вежа з аркою воріт посередині й конусоподібним дахом. З суші фортеця була обнесена земляним валом. Посередині розташовувався будиночок паші розміром не більше шести сажнів у довжину та чотирьох у ширину. На деякій відстані від дому була влаштована глибока сапа, фактично яма, для зберігання пороху. У мирний час на кутах фортеці стояли чотири гармати, всього ж було 8 гармат.

Перші розвідувальні дані про будівництво турками фортеці на березі Чорного моря біля міста Хаджибей привіз до російського командування запорозький гонець до кримського хана Селім Ґерая і військовий перекладач Костянтин Іванов. Ось витяг з його рапорту графу Румянцеву: «За Очаковым же, по направлению к Белгороду (Ак-Керману) в 50 верстах от Очакова при море делается крепость, коя наименована Ени-Дуня, т.е. Новый-Свет. Прежде же было там село, а именовалось Куджабей (Качи-бей, Хаджи-бей). Оная же крепость зачалась делаться сего году из весны, а делают ту крепость волохи, на которую возят камень из степи, с речек и балок околичных».

Створення цієї фортеці диктувалося необхідністю захисту порту у Хаджибеї, який у другій половині 18 століття став одним з лідерів по вивозу зерна з північного узбережжя Чорного моря до Стамбулу — у конкуренції з іншим портом у цьому регіоні, Аджидер (зараз Овідіополь). Тоді територія сучасних Одеської та Миколаївської областей, підконтрольних Османській імперії, давали від третини до половини необхідного для Стамбулу та інших турецьких міст у Малій Азії зерна.

До речі, в Одеському художньому музеї є картина Геннадія Ладиженського: «Хаджибей», написана 1899 року. Вона показує невеличке турецьке портове містечко з жвавою морською торгівлею. Тут немає самої фортеці, але є морське узбережжя, пристані, причали, будівлі та навіть невелика мечеть з мінаретом. 

Докладний звіт про фортецю й поселення, яке її оточувало, зберігся в рапорті російського розвідника Івана Ісленьєва «План новопостроенного на берегу моря турецкого города Хаджибей„, який у 1766 році був висланий під видом купця для таємного зняття плану фортеці.

Під час російсько-турецької війни 1768—1774 рр. на Хаджибейську фортецю декілька разів нападали запорожці, але не завдали майже ніякої шкоди, вони лише пограбували околиці.

2 жовтня 1769 року загін чисельністю 3100 козаків Війська Запорозького Низового під командуванням Семена Галицького у ході рейду від Очакова до Аккерману біля Хаджибею вступив в бій з османським загоном чисельністю близько 200 вершників, який йшов з боку Очакова. Частина османського загону була вбита, у полон взято 9 поранених турок. У козаків було поранено два чоловіки. Хати та будівлі Хаджибею спалили. Частині мешканців вдалося укритися у фортеці Єні-Дунья, яку козаки не штурмували.

У 1774 році, перед самим укладенням миру, фортецю захопили російські війська, всього на кілька місяців. Згодом, за умовами Кючук-Кайнарджійського миру, російська імперія зобов'язалася до 1 серпня 1774 року звільнити захоплені в Османській імперії землі на правобережжі Дніпра. Перед відходом російських військ фортеця була сильно зруйнована.

Після 1774 року турки відбудували та модернізували укріплення фортеці — але марно. Французький військовий інженер Андре-Жан Лафіт-Клаве зазначав[3], що у 1784 році «худий замок» Єні-Дунья не відповідав вимогам свого призначення.

Під час Російсько-турецької війни (1787—1792) фортеця була взята 14 (25) вересня 1789 передовим загоном російських військ Хосе де Рібаса під командуванням Івана Гудовича та за участю чорноморських козаків під командуванням отаманів Захарія Чепіги і Антона Головатого. Згодом, за наказом фельдмаршала князя Григорія Потьомкіна, який був головнокомандувачем російськими військами впродовж російсько-турецької війни 1787-1791 років, фортецю було зруйновано.

Турецьке містечко у 1795 році перейменували на Одесу, а роком раніше почали будівництво порту. Для його захисту було збудовано сучасну на той момент земляну фортецю бастіонного типу на місці нинішнього парку Шевченка. Але це вже зовсім інша історія.