Отже, дата 28 жовтня була встановлена ще за часів СРСР як дата повного визволення території України від німецьких та інших окупантів за часів Другої світової війни у 1944 році. Загалом це майже відповідає дійсності за одним винятком — це район міста Чоп у Закарпатті.
28 жовтня 1944 року війська радянської армії лише розпочали бої за Чоп. Остаточно вибили противника з Чопу та всього Закарпаття лише 25–26 листопада. І з погляду на сучасноу територію України саме ці дати треба формально вважати датами визволення від нацистських загарбників.
Та є один нюанс. Закарпаття до 1945 року вважалося територією Чехословаччини, тимчасово окупованою ще 1939 року Угорщиною після того, як саму Чехословаччину пошматував Гітлер після Мюнхенської змови. Спроба місцевих Українців під час фактичної ліквідації чехословацької держави у березні 1939 р. проголосити незалежність виявилися невдалими.
І тому дата 28 жовтня 1944 р. — це дійсно дата визволення території України, підконтрольної Радянському Союзу станом на 1941 рік - тобто після того як СРСР прийняв участь у першому етапі Другої світової війни на стороні нацистскої Німеччини, коли Сталін і Гітлер як союзники поділили між собою Польщу. Після цього до радянської України приєднали значну частину тих західноукраїнських земель, які до 1939 року підпорядковувалися Польщі.
Однак чи була Україна у 1944 році справді визволена? Ні, не так. Адже фактична німецька окупація змінилася радянсько-російською окупацією. Україна та український народ не отримали реальної незалежності. Просто один окупаційний режим змінився іншим, трохи менш кровожерним.
Вигнання нацистів з території України стало можливим завдяки загальному ходу війни з розгромом нацистської Німечччини та масовій участі українців на всіх фронтах і театрах воєнних дій: не тільки на Східному фронті, а й у лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та Тихоокеанському театрі воєнних дій. За весь час війни між СРСР та Третім Рейхом жителі УРСР складали приблизно 7 мільйонів (23%) особового складу Збройних сил СРСР.
Радянська влада під час Другої світової намагалася заохотити народ України до боротьби проти гітлерівської Німеччини, апелюючи до патріотичних почуттів та обіцянок послабити політичний режим після перемоги. Українській інтелігенції, митцям дозволили писати на теми, затавровані доти як «буржуазний націоналізм». Чотири армійські фронти назвали «українськими». Запровадили орден Богдана Хмельницького. В Українській радянській соціалістичній республіці заснували республіканські міністерства оборони та закордонних справ. Проте після війни обіцяне було згорнуто, засуджено або просто не реалізовано. Включення ж УРСР до ООН аж ніяк не свідчило суверенну позицію України на міжнародній арені, а слугувало політичним цілям СРСР для більшої кількості підконтрольних москві голосів.
Не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, українці у складі УПА продовжили боротьбу за незалежність України. З поверненням радянської влади на територію України сталінське керівництво суттєво збільшило масштаби депортацій до віддалених регіонів СРСР великих груп населення – поляки Західної України, а також підозрювані в допомозі українському підпіллю та УПА, кримськотатарський народ, греки, болгари, вірмени Криму. Різних правових обмежень і переслідувань зазнали ті, хто перебував на окупованій території, остарбайтери, полонені червоноармійці.
Мешканці України взяли активну участь у протидії гітлерівській агресії. За оцінками Інституту історії Академії наук України, прямі людські втрати України становили 8–10 мільйонів осіб. У війні загинув кожен п'ятий житель окупованої вже радянським союзом України. З-поміж українців, мобілізованих влітку 1941-го, додому повернулися лише 3 відсотки.
Бої на території України тривали з 1939 року, охопили всю її територію, розтягнулися на понад тисячу кілометрів із заходу на схід. Це дало змогу СРСР зосередити військові та промислові ресурси у внутрішніх регіонах, підготуватися до контрнаступу взимку 1942 року. Загалом, з майже 30 мільйонів громадян СРСО, мобілізованих в роки Другої світової, близько 10 мільйонів були вихідцями з України. Починаючи з другої половини 1943 року, вони становили 60-80 відсотків особового складу 1-го, 2-го, 3-го та 4-го Українських фронтів.
В будь-якому разі спроби моделювання дій радянської армії без українських людських і промислових ресурсів є брехливими та маніпулятивними, як і все, що продукує російська пропагандистська машина брехні До антигітлерівської коаліції входило 58 держав і суверенних територій. Радянський Союз користувався військово-технічною та іншою підтримкою союзників по антигітлерівській коаліції. За програмою ленд-лізу, СРСР отримав значні обсяги військової техніки, озброєння, продовольства та інших матеріалів, необхідних для підтримки економіки і ведення бойових дій. Німеччина не могла зосередити всі наявні сили проти радянських військ, оскільки була змушена одночасно воювати із союзниками на інших фронтах, у тилу, на морі та в повітрі. Перемога над нацистськими окупантами – спільне досягнення антигітлерівської коаліції та визвольних рухів і, власне, українського народу.
