Ця сентенція в моїй голові з першого дня війни. Я то думав про неї багато, то припиняв, але вона поверталася знову.
В сучасному світі з його швидкістю поширення ідей і інформації така досить класична подія, як війна стала трішки інакшою — на мій погляд.
Що я маю на увазі.
Майже всю інформацію про події ми черпаємо з Інтернету: новинних ресурсів, соціальних мереж, тощо. Часто навіть люди, що переповідють нам новини, теж беруть інформацію з Інтернету. Частина з телевізору і радіо.
Чи не найголовніше, що держава втратила монополію на подачу інформації і хоч ми стараємося уникати дезінформації і наголошуємо на тому, щоб слухати все від офіційних джерел, все ж часто отримуємо звістки прямо місця події. При чому моментально. Ці звістки оминають всілякі фільтри і цензуру та потрапляють до нас такими, якими їх розмістив автор.
Часто ми дізнаємося про щось швидше, ніж дізналася влада, з фото-відеопідтвердженням. Часто невинний пост чи сюжет були приводм до прикрих подій. І Все це майже завжди опиняється так чи інакше в глобальній мережі. Саме вона найбільш насичений війною «простір». З її допомогою ми поширюємо корисну інформацію, збираємо допомогу, обговорюємо ті чи інші події. Здебільшого все онлайн. В моєму середовищі фактично війна існує онлайн. Все, що я знаю про війну — це все я побачив, послухав чи почитав в Youtube, Telegram, Facebook, Twitter, новинні сайти чи переписка з моїми друзями. Незначна кількість — це живі розмови з учасниками війни.
Мені здається, що в Інтернеті концентрація війни просто неймовірна. Я, напевно, побачив більше жахіття війни сидячи глибоко в тилу, як ніколи до цього людина, що перебувала в тилу.
Іноді учасники війни можуть побачити менше, ніж пересічна людина з телефоном в руках. І тому вона тут, вона торкнулася кожного з нас, навіть там, де не відбулося жодного пострілу. Глобальна мережа приносить війну дуже близько, вона наче поряд. Можливо, тому так багато людей зібралося і поїхало з досить безпечних місць України? Наступ росіян, можливо, сприймався значно швидшим і масованішим, ніж був насправді. Вони відчули війну так близько, що їм здалося, що потрібно їхати. Я теж відчував присутність війни дуже близько, тут у Львові, хоч криваві події розвивалися за сотні кілометрів від міста. Так, часті тривоги і поодинокі бомбардування міст поряд та Львова дали відчути, що ураження можливі далеко від лінії фронту і безпечних місць наче нема. Але доля Інтернету в моїх очах дуже велика щоб створити враження, що таких місць немає. Ми зазнали колосального впливу війни будучи далеко. Багато людей за межами України зазнали його також. Це свого роду феномен. На мою думку ще інформація про жодну війну так швидко не поширювалася світом і не чинила такого впливу за межами безпосередніх місць, де вона відбувалася. Ще не було відкрито кіберфронтів (принаймні мені такого невідомо), коли тисячі громадян сидячи вдома завдають удару ворогу з допомогою смартфонів і ноутбуків: чи то тиснучи психологічно, чи то завдаючи кібератак на системи ворога.
З допомогою соціальних мереж і відео ми всі наче поряд бігли з сумською теробороною і стріляли з NLAW. Наші люди буквально на ходу з відео опановували, як керувати танком, допомагали координувати вогонь і повідомляли про реальне перебування ворога. З інтернетом стало можливе масове волонтерство з всіма його плюсами і мінусами. З доступом в інтернет кожен може стати бойовою одиницею значно швидше і ефективніше, ніж подекуди боєць з автоматом. Це парадокс. Для мене.
Хоч іноді відсутність постійного зв'язку з близькими дуже швидко приносить страх, коли немає для цього жодних підстав, але наявність постійного зв'язку дозволяє швидко пересвідчитися, що все добре або прийти на допомогу.
З допомогою Інтернету українцям вдалося швидко здобути підтримку і допомогу в світі. Ми прямо і швидко змогли привернути увагу світової спільноти так, що парирували російську пропаганду. Ми пришвидшили всі можливі процеси, навіть дуже тривалі і бюрократичні, як от суд в Гаазі, і з тисячами доступних всім доказів змогли показати світу звірства, що чининять росіяни в Україні. Все ставало відомим дуже швидко, майже в режимі наживо.
І дуже важко парирувати той натиск пролобійованим політикам. Вони швидко можуть втратити свій голос і репутацію. В мережі можна дуже ефективно поширювати дезінформації, але також і правду.
Іноді здається, що поле битви онлайн, розгорнуте на мільйонах яскравих екранів не менш важливе, ніж на лінії фронту. Тут ведеться боротьба за голови і серця людей. І можна виграти чи програти війну в реалі, а в глобальній мережі результат може бути кардинально відмінний. Що ж тоді вважатиметься перемогою?
