Змонтував нове відео з gps координат поїздки на Seiser Alm. Переглянув, трохи посидів, ще раз переглянув — 63 км, старт з висоти десь 290м, і найвища точка 1897, набір висоти 1637м. Це був точно я?
Але так було не відразу. Спочатку я не мав ровера в Тіролі. Але гори і дядечки, які їздять в гори на шосейних великах викликали в мене захоплення. Як? На шосейному велику виїхати на перевал з набором висоти 1500-2000 метрів. Там же навіть найменшої зірочки в системі немає. Але рішення було прийнято — ровер купив. Почав їздити 20, 30, …км і вирішив спробувати піднятися на невеликий підйом…десь п'ятсот метрів (чи може й менше) по прямій і може 100 м набору висоти і вирішую, що з мене досить — гірські поїздки на шосейнику — то не для мене.
Та все ж я продовжив їздити тірольськими дорогами з невеликими наборами висоти і десь за декілька місяців міг дозволити собі долати невеликі підйоми і наїжджав до 50 км без особливих наслідків і втоми. Десь за пів року був мій перший невеликий перевал біля озера Кальтерн. Тоді я думав, що мій перемикач щось погано працює — в мене ще ж мають бути нижчі передачі (було темно і я вже не міг побачити, що це була найнижча передача). Але я повірив в то, що все таки я щось можу і почав шукати маршрути з невеликими наборами висоти, їздити регулярно і проїздити пару десятків кілометрів без відпочинку.
Тому всьому передували ще й навчання і навіть падіння, бо все таки я звик їздити на MTB, а в моєму новому ровері посадка і руль були зовсім іншими і долати круті повороти на швидкості потрібно було навчитися. Але це я зрозумів смачно впавши нерозрахувавши … нічого не розрахувавши — я був надто впевнений у своїх вміннях. А ще техніка педалювання. Хіба я про це думав раніше?
Тому Seiser Alm, 1900 м.н.м. (Долина-плато в Доломітах, одне з улюблених місць) чи чи дуже звивистий Jaufenpass 2094м.н.м. Були просто недосяжними вершинами. Що ж говорити про найбажаніше — Sellaronda з чотирма превалами в Доломітах — просто неймовірний трек з набором висоти понад 3000м і довжиною щонайменше 70км. Рівних ділянок просто нема, тільки вгору і вниз, вгору і вниз.
Але я проїхав Sellaronda, Jaufenpass ще й з Pensnerjoch 2221 м.н.м. І багато іншого. Це було важко, може, навіть дуже важко, і іноді дуже жарко, і без води, а іноді холодно, ну тобто дуже холодно і весь екіп не рятує просто, бо в горах на перевалі під 2000 метрів ввечері холодно, а ти на ровері…вниз..на швидкості 50км/год., бо поїхав на всі ці перевали після роботи. Ну так, знаєте, є настрій, ровер і гори під боком, і вечори довгі, і машин в горах мало. Чого ж бо не поїхати? Хіба ж ви не поїхали б? Так, до чого це я — а! — мене це неймовірно пре. Це мене так заряджає, що холод, спека і неймовірні навантаженя — це дрібниці, а коли ще й вдається подолати трек, то це заряд на тиждень. Ну до середи точно).
Бо не завжди вдавалося проїхати. З різних причин. Наприклад перший раз Mendelpass 1363м.н.м І Gampenpass 1518м.н.м. я не зміг проїхати — попав у дощ, в такий холодний весняний дощ, що просто відбиває всі бажання десь їхати (навіть таке буває) і я пригадую, як відігрівався в першому зустрічному барі. І це був тільки підйом, коли в принципі тепліше, бо крутиш педалі. А спуск? Я краще не буду розповідати. І Sellaronda — я проїхав з другого разу, бо на першому мене теж накрив дощ і я поїхав назад до авто, хоч як виявилося з іншої сторони було сонячно і тепло, а я стартував з тієї, де був дощ. Ну так буває. А люди, які поїхали далі і я їх зустрів на зворотньому шляху проїхали весь маршрут — вони молодці, а я змерз і голодний. Таке от бувало. Але це все тільки збільшило бажання готуватися до таких поїздок і прораховувати погоду, рельєф і багато іншого.
Тепер же я виїхав на Seiser Alm ранньою весною. На плато ще сніг і лижники. А я не змерз і не голодний, але води мало. Проте ще є. Мені трохи болить під коліном, бо все таки 20 км безперервного підйому це важко і я десь трохи перевантажив ногу. Але я це зрозумів, коли виїхав. Вниз мені і одного коліна досить) Жартую. Просто здійснилася мрія — виїхати на Seiser Alm на ровері.
Пройшло 3 роки від моменту, коли я купив ровер.
