Скільки українців в світі? Скільки нас в Україні? За кордоном? Хтось знає?
Як їх порахувати? Та й хто ті українці?
Тут так все намішано. І Ідентичність, і культура, і територія, і походження, і історія. Та й в інших таке ж. Ми тут не одні на планеті.
Що буде з нами? Куди ми рухалися? Куди ми рухаємося? Куди нам рухатися?
В якому ще проекті візьмемо участь? Чи створимо власний?
Ми себе ще не знаємо. Але ми знаємо, що ми є. І цікаво дивитися, як ми себе пізнаємо, як ми себе творимо.
А що з тими, що за кордоном. Ми не творимо спільнот. Майже. Ми мало комунікуємо.
Ну передачки в Україну. Ну ще козацькі забави чи зустрічі. Але це мало, дуже мало. І чи маємо комунікувати?
Ми наче соромимося один одного. Я іноді соромлюся українців за кордоном. Як і вдома. І бувало чого. Нам є над чим попрацювати.
Але мені не соромно бути українцем, не важко про це сказати і пояснити, де це і що це, хоч і доводиться все менше. Нас потроху пізнають і запам'ятовують. І не тільки, як бідних людей в пошуках роботи.
І нам потрібно більше розповідати про себе. Бо ми цікаві. Справді. Навіть те, що ми святкуємо Різдво і Пасху інакше — це неймовірно дивно. Ми ще далеко не свої і до нас, іноді, ставляться з підозрою — і є чого. Проте ми маємо бути активні і лишати сліди свого життя, щоб нас запам'ятовували. Ми повинні брати участь не тільки в прикордонному русі товарів і ганяти тачки бувші у вжитку. Ми ж здатні на більше!
Крім того, що ми шукаємо в Світі для себе, ми ще й маємо щось запропонувати світові. Не тільки самих себе, а й принципи чи стиль життя, чи ще щось, навіть бувше у вжитку, але таке, що приносить користь при подальшому використанні.
Я ще не знаю, що це. Але варто відшукати відповіді на ці питання.
