Читаю зараз книгу про Сингапур. Це там, де Лі Куан Ю типу посадив трьох друзів.
Крім цього, він:
- по суті, заборонив комуністів, а самих борзих посадив або депортував з країни;
- засудив всіх, хто його критикував;
- розігнав стачки профсоюзів, а самих борзих — посадив;
- розігнав повстання студентів, які виступали проти вивчення англійськї мови, а самих борзих — депортував з країни;
- заборонив жуйки;
- створив орган, який займався тим, що допомагав освіченим чоловікам і жінкам одружуватись і народжувати більше дітей, тому що вважав, що в сім'ях, де тато — освічений, а мама — ні (типова ситуація для Сингапуру) народжуються тупі діти;
- заборонив будь-яку рекламу тютюну, алкоголю і ще чогось там;
- примусово переселив фермерів в багатоквартирні будинки (деякі до кінця життя вважали, що він зруйнував їм життя);
- законодавчо примусив компанії слідкувати за екологією та зеленими насадженнями;
- заборонив розведення та вилов риби крім спеціально дозволених місць;
- примусово ввів англійську мову в усі сфери (навчання, уряд тощо) і всіма методами примусив китайців вчити англійську;
- здійснював жорсткий котроль ЗМІ;
- заборонив вигулювати корів на центральних вулицях міста. 57 корів було конфісковано і пущено під ніж у тих, хто не зрозумів з першого разу;
І це я прочитав лише четверту частину книгу.
До чого це я?
На персональному рівні я і інші притомні люди, звісно, проти заборон і обмежень.
Проте, заборона паління в публічних місцях однозначно хороша річ. Обмеження тютюну і алкоголю (не заборона, а обмеження) — норма багатьох цивілізованих країн.
А ще у нас є кримінальний кодекс, Конституція, правила дорожньго руху і здоровий глузд. Але це не заважає 97% водіям автівок порушувати швидкісний режим в Києві. Це не заважає будувати свічки в центрі міста без документів і на 5 поверхів більше норми. Це не заважає людям брати і давати хабарі.
Багато хто це називає свободою. І на будь-яке втручання чи зауваження одразу починає кричати «Зрада!» чи «Цензура!».
Три роки я чую від людей, що Петя — зрадник і йому потрібно відмовитись від всього свого бізнесу. Резонно.
Але чому багато хто чіпляється за свій нікому не потрібний акаунт в Вконтакті?
Чому багато хто бореться не за право знати українську, російську і англійську, а за право НЕ ЗНАТИ українську чи англійську?
Інформаційні війни — це війни сучасності. І хто володіє інформацією, той володіє світом. І поки що ми програємо в цій війні.
Мені важко уявити, як технічно будуть блокуватись всі ці сайти та програми. Але що я точно знаю — суспільству, бізнесу дали чіткий сигнал. Сигнал, що війна — не діло окремих людей, що розвиток — це справа всіх, що відмова від совка не може бути добровільною в наш час.
Є два типи людей — які сприймуть сигнал, зроблять висновки і почнуть змінюватись і змінювати. І ті, хто буде розповідати про цензуру, петю зрадника і адіннарод. Є ще третя категорія — які вже давно зробили ці висновки і тихо рухають те, що залишилось від країни, вперед.
Оригінал: https://www.facebook.com/alex.krakovetskiy/posts/1...
