У своїй адвокаційній роботі я завжди намагаюсь встановити позитивний контакт з профільним чиновником і конструктивно працювати. Зрештою, мета – зробити щось на користь суспільству, а не чубитися через власні амбіції. Розумні і чесні це розуміють і активно працюють, а от такі, як Кличко, обіцяють на камери і потім забувають про все, що було сказано, одразу при виходу з поля зору об'єктива.
Для них застосовуються не дуже приємні інструменти адвокації різного ступеня інтенсивності. Як правило, такі персонажі спочатку обурюються, потім ображаються, потім розуміють, що легше зробити і забути, ніж пручатися. Результат однаковий, але другий шлях довший і не такий приємний для обох сторін.
Історія починається ще в період червоної окупації України совком. Людей з інвалідністю в нас ніде не було, вони мали сидіти вдома і не виходити. Архітектура міста цьому дуже сприяла, від розмірів ліфтів і аж до підземних переходів зі швелерами.
Одного дня, більше року тому, зібралась ініціативна група людей, які вирішили це змінити. Звичайно, поштовхом стало АТО і хлопці, які повертались зі Сходу України без ніг. Як їм далі жити? Пересуватись містом? Працювати? Адже на протезах це теж доволі складно. Спочатку ми зрозуміли, що проблема стосується не лише людей з інвалідністю і 55% киян страждають через архітектурне садо-мазо українських архітекторів. І наче норми ДБН є і наче непогані, але хто ж їх буде виконувати? Пандуси під кутом 30-45 градусів – наше всьо. #Дідибудували і ми будемо.
Тому чиновників і архітекторів потрібно контролювати, а для цього є чудовий комітет доступності. Який збирався аж кілька разів за багато років і не виносив жодних рішень. Останні роки 2-3 члени комітету взагалі не збирались. Ми вирішили надати комітету нове життя, повністю оновити склад, прописати дієве положення і самим взяти відповідальність за долю власного міста. Почалось все ще в минулому році, коли ми провели з Іреною Карпою та Соломією Вітвіцькою перший експеримент і проїхали на візках центром Києва. Наші гості були вражені наскільки це важко. Киянам сподобалась наша ідея і ми зібрали більше 10 тисяч підписів під відповідною петицією, а подібні флешмоби вже провели майже всі обласні центри в Україні і деякі невеликі міста. В деяких випадках участь приймають безпосередньо мери і роблять реальні кроки для розбудови доступності своїх міст.
Ми чекали 8 місяців, ми звертались зі своїми пропозиціями до КМДА, приймали участь в комісіях та робочих групах, пояснювали чиновникам і депутатам чому архітектурна доступність є важливою. І деякі з них нас почули та долучилися до роботи. Не почув лише той, хто приймає рішення – мер. Ми провели акція 2 червня під КМДА, нас підтримав телеканал 1+1 та герої проекту «Переможці», на акцію прийшли представники ЛГБТ-спільноти, також були представники трьох політичних партій і просто небайдужі люди. Знову ж таки, не було лише Кличко. І тому ми вирішили йти в гості. 30 червня ми прийшли на сесію і поговорили з Кличко. На відео ви можете бачити як він стоїть перед дівчатами на колінах, як обіцяє, що все зробить і просить долучитися до роботи. Він дає нам свій номер телефону і обіцяє провести зустріч на початку наступного тижня, нам тільки потрібно в понеділок відправити смс і зазначити кого із чиновників покликати. Від такого щастя я ледь не «всрав сваі красіві нові галіфе», але потім вирішив спочатку дочекатись чи буде щось реально зроблено.
І таки було. Ні, зустріч, звісно, не відбулась і на смс ніхто не відповів, так само не відповіла ні на дзвінки, ні на смс, ні на соціальні мережі прес-секретар нашого боксьорського дарованія. Але вчора ми отримали розпорядження про новий-старий комітет доступності. Прізвища ГО ті ж самі, що й були, тільки чиновники нові на посадах. Показово, що навіть незручних депутатів прибрали. Можете ознайомитись із розпорядженням нижче.
А це ті, хто входили в комітет раніше.
Знаєте, я ніколи не розумів свято Нового Старого Року, він наче і вже новий, але водночас ще й старий. Але Кличко пізнав цю філософську глибину глибин і вирішив дати друге дихання органу, який абсолютно нічого не зробив для розвитку архітектурної доступності за всі роки існування. І ось цей зомбі-викидень від КМДА нам намагаються знову «впарити». Але цього не буде. Думаю, що 8 місяців терпіння від нас, це була непогана фора, а тепер вже досить.
Ну і власне до самого мера – ну ти ж стояв на колінах перед дівчатами на візках, ти ж обіцяв на камери, ну ти мужик, чи ти хто? Як ти можеш так цинічно брехати? Питання риторичне.
