60f6e86a342c7.jpg

Тарас Вікторович Компаніченко— український культурний діяч,кобзар, бандурист, лірник, поет, композитор, очільник гурту «Хорея Козацька», народний артист України розповів про проект «Ковчег.Україна», середньовічні уявлення про світ, походження та історію нотного письма різних цивілізаційних центрів планети; роль архетипічних праобразів старого світу у ментальності українців, зокрема поетів та письменників позаминулого та минулого сторіччя.

Нагадаємо, що у день святкування 30-річча проголошення Незалежності України Тарас Компаніченко та Хорея Козацька у рамках всеукраїнського проекту «Ковчег.Україна» виступили на Софіївський площі в Києві. Наголосимо, що «Ковчег.Україна» як і більшість проектів, в яких приймає участь Компаніченко та «Хорея Козацька» мають перш за все просвітницьке направлення, як його концерти-лекії : чудові екскурси у історію української культури різних часів, його багаторічна активна участь у «Кобзарському цеху», фестивалі «Країна Мрій» та ін.  

«Строй Ковчег, Ною» 

- Тарасе Вікторовичу, можна розповісти про участь Хореї Козацької у вельми цікавому проекті «Ковчег.Україна»...

- «Ковчег-Україна» це величезний проект, який важко б було б реалізувати за короткий термін, що обмежувався часом його безпосередніх зйомок. Але він поступово реалізується. Вже зведена фінальна пісня, камера та звук, і вийшло досить непогано. 60f6f481c7f7a.jpg

 

- До речі можна детальніше про саму пісню?

— Ця фінальна пісня «Строй Ковчег» була написана на основі канту з збірки «Ліра та її мотиви» Порфірія Демуцького (1). Матеріали до книги були записані на Київщині у 19ст.  «Ковчег» (етімологія – концепція) – в умовах розбурханого житейського моря, яким є наш світ, коли в силу об'єктивних і необ'єктивних обставин, в силу нашого постколоніального минулого, українці багато що втратили з музичної та, зокрема, пісенної спадщини. І багато що не звучить сьогодні. Тому для осмислення себе свідомим громадянином України, щоб відчути себе українцем, необхідно знати щось підставове. Це зерна, які треба зібрати і засівати у душі наших людей, щоб вони знали що, наприклад, у період середньовічча або епоху ренесанса тут відбувалося таке й таке, а а у добу бароко, наприклад ось таке… Знати, хто такий композитор Володимир Барвінський, або, наприклад, Борис Лятошинський чи Євген Станкович.

Тарас Компаніченко та «Хорея Козацька» виконують ціквий варіант Гімну України саме у козацькому дусі та стилістиці

- Або хто такий поет Олександр Олесь і наскільки знаковою постаттю він є для української та світової літератури …

- Там мова більше йшла про музику. А Олесь це поет, якого багато музикантів озвучували. І, доречи, писали на вірші та поеми Олександра Олеся й великі форми. В даній ситуації завдання щодо поетів не ставилося. Скоріше ставилося завдання показати фрагменти великих форм і найхарактерніші особливості розвитку музичної культури в Україні, умовно кажучи, з 11ст. до сучасності.

60f6ea7f5e9ee.jpg

 

Музики, що вірили у спасіння та животворяще джерело віри

- А можна навести приклад твору у проекті, який би належав саме до 11 ст.?

- Це, наприклад, так званий Типографський устав, що формувався з кінця 11- поч 12 ст, в який входив «Спів до св. Миколая». В уставі музичні твори, тобто, християнські молитовні співи до служби, були записані колознам'яною нотацією або невмами. Існували візантійскі (східньо-римські) та західно-римські (латинські) невми, якими користувалися різні гілки та відгалуження християнської церкви, в тому числі їх застосовували у українських церковах тих часів. Ця музична форма має ще назву монодія, або знаменний розпів. Завданням «Хореї Козацької» та інших учасників проекту, було відтворити цю архаїчну форму на сцені разом з академічним хором та симфонічним оркестром. Тобто відбиралися не лише чисті взірці, а взірці, які можуть якось актуалізуватися у інтерпретації з симфонічним оркестром чи з академічним хором.

60f6eda9d84f9.png

 

- Але ж зараз майже усі рокери співають та грають з симфонічними оркестрами. Це вже вельми домінуюча практика, або найбільш актуальний формат…

— Один з учасників проекту сказав, що, мовляв він відчув себе музикантом, бо вперше спробував виступати з симфонічним оркестром. Сучасна музика передбачає співіснування різних парадигм. Немає такого, що музика у 18 ст. визнавали тільки свою парадигму. Тобто сучасна нам музика — це й є справжня музика. Вони, наші попередники та вчителі, переробляли своїх попередників або їх заперечували, бо ставилися до музики, як до віри. Коли у старовину люди сперечалися про віру, то вони не були доволі толерантними. І це так ставалося не тому, що вони погані, а тому, що вони вірили в спасіння та животворяще джерело віри. Так само музика, була певним джерелом натхнення, спасіння і правдивої теорії і практики та, нарешті, уявленням про прекрасне. Коли уявлення про прекрасне змінювалося, то слідом за цим так звані примітивні форми музики середньовіччя ставали неприйнятними, вважалися бридкими. І вони відкидалися категорично.

Це вже ми зі своєї системи координат вивчаємо і середньовіччя, і ренесанс майже у всіх можливих його проявах. А бароко заперечувало ренесанс, тобто відкидало певні здобутки ренесансу, або вдосконалювало ці здобутки. Сучасні люди, зокрема й багато хто з сучасних музикантів та композиторів мають такі, наприклад, уявлення, що якщо ти співаєш музику і там три гармонії, то це примітивна пісня. А в старовину пісня або спів міг базуватися взагалі на одній єдиній гармонії. І зараз музиканти у країнах арабського світу, чи Індії, музика яких історично пов'язана з мугамами чи рагами, тобто середньоазійська, перська або індійська традиційна система, там теж немає такого сприйняття гармонії, як це є, наприклад, у нас на пострадянському просторі, або в Європі.

На сьогодні зрозуміло, що європейська культура домінантна в світі, і вона все підкорила собі, поставила під свій копил. І тому коли там якісь завіюють фрагменти, наприклад, той самий Стінг у своїй композиції «Троянда Пустелі» де він задією алжирського співака на ім я (Sting and Cheb Mami-Live-Desert Rose) на ім'я Шеб Мами (2).

Тобто використовуються у сучасній європейській, наприклад, музиці тільки певні елементи цих традиційних для Сходу музичних форм. Якщо говорити про цю саме музику Сходу, то вона будувалася на інших засадах. І саме вона певною мірою затримала архаїчні форми, які існували в епоху середньовіччя.

60f6f0a06b769.jpg

- А у нас в Україні такої перепони або греблі, щоб затримати ці архаїчні форми епохи середньовіччя, в наявності не виявилося?

- Справа у тому, що ми — європейська нація, тому нормально, що ми розвивалися за такими ж принципами, як і вся Європа. У Європейській культурі ми можемо спостерігати такі моменти, що якщо є розвиток музичний, наука про гармонію, то вона розвивається і згодом відтворюється у певний високий стиль в музиці, яка обов'язково передбачає застосування цієї науки про гармонію. Є певні ходи, які обов'язково задіються в усіх композиціях.

- А звідки йдуть витоки цієї Гармонії, та коли і хто її визначив? Це античність, Еллада…

- Доба античності – це лади. Лідійський, дорійський. Тобто налаштований певний лад. Наприклад, два тони-півтон, або ж три тони-півтон. Мова йде про гамму. Так само стара система передбачала якісь певні інтервали між тим чи іншим ступенем звукоряду, це й є власне лади. Лади, як і раги – тут є пряма аналогія. Бо в Індії раги пристосовані до кожного часу доби, тобто для кожного часу доби існує певна сприятлива музична форма. А дорійський лад існує для певних потреб, а той же міксолідійській(3) вже для інших потреб. Для маршів, що підтримують бойового духу — такий лад, наприклад, а для античних треносів ( плачів) свій окремий. Безперечно це вплинуло на формування християнського октоїху. Церковний рік поділяється на вісім голосів. У Візантійській імперії за давньо іудейською традицією рік починався восени, тобто з першого вересня, а зараз починається з 14-го(початок нового церковного року). Цей день мав назву індик. З нього рік починався і на ньому закінчувався. І всі церковні гласи певна частина служб співається на перший голос, далі певна частина служб на другий голос, потім на третій і закінчується це коло у серпні, де все співається на восьмий голос. З часом на основі октоїху витворилися особливі поспівки, все це обросло варіантністю. В службі буває так, що один твір обов'язково співається на глас, а наприклад 4 та 6-й на вечерній службі. Тобто склалися певні особливості регіональні та різних національних традиціях. Витворилися різні поспівки саме на основі цих церковних голосів(!).

60f6f2f7f3ae6.jpg

60f6f30d36b26.jpg Гвідо Д'ареццо Аретінскій

- А що до нот. Я маю на увазі до, ре, мі, фа… з приводу них були деякі цікаві історії…

- По перше ноти до як такої спочатку не існувало. Була нота «ут» (Ut). Потім йшло ре, мі. Це було у середньовіччі. Тобто це латинський фрагмент молитви(4). Гвідо Д'ареццо Аретінскій(5) створив запис у лінійній нотації у Європі. До того по іншому записувались ноти. Наприклад, невми це були первні значки. А тепер це стали ноти в сучасному розумінні.

Портали Бабілону

Шрі Чайтанья Махапрабгу

- Є у вайшнавів (крішаїтів) є певна віра, яку вони засновують на вивченні Пуран та літературному спадку Шріли Бгактіведанти Свамі Прабгупади, що саме з моменту народження Господа Чайтаньї 18 лютого 1486р у Навадвіпі (Індія) планета вступила у нову епоху, тобто епоху ренесансу і події на планеті та життя людства стали відбуватися по-новому. Не тільки окремі люди, а й ціли країни та народи чомусь зацікавились саме Індією і стали відправляти туди свої дослідні експедиції. До речі перша подорож Колумба сталася 3 серпня 1492р-15 березня 1493р…

- Є така прекрасна книжка «Осінь Середньвічча». Це збірка творів видатного нідерландського історика і культуролога Йохана Хейзінги (1872-1945). — поетичний опис соціокультурного феномену пізнього Середньовіччя та така собі потужна енциклопедія життя, мистецтва, культури Бургундії XIV-XV ст. І вона показує яким насправді було це середньовіччя.

 

Легендарний британо — американський гурт Rainbow (укр. «Веселка»); (Річі Блекмор- Ронні Джеймс Діо) з композицією «Портал (Ворота) до Вавілону (Бабілону)»

По –перше воно було різним. Європа не була однорідною. У Візантії зв'язок з античністю був куди більш міцний, чим, наприклад, у Франції, або у тому ж Римі. У Візантії читали Аристотеля, Платона по повній програмі.

60f6f7c0cb344.jpg

Йохана Хейзінги (1872-1945)

- Все залить від того, яку мету собі ставити. Якщо ти хочеш розчинитися в славі чужих світів, і стати добрим конем в чужій колісниці. Або якщо ти сам хочеш стати колісницею, одноплемінники тебе не благословлять на цей шлях тому що це реально шлях у небуття. Бо будь яка нація, будь які люди хочуть свободи.

 

БоБ Марлі «Співаючи БАБІЛОН»

Будь–яка людина, яку посадять в клітку- вона хоче свободи. Це природньо. Будь яка птаха бажає волі. Як казав Касіян Калі́кст Сако́вич: «Найбільшою в світі, що в людині справує. Найбільшою силою мню Вольность. Яка у порівняні уступає годності».

"De Libertate" (автор тексту: Сковорода Григорій Савич)

Тобто тільки вільна людина може бути гідною. Або та, що прагне свободи. Це початок 17 ст. «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича- Сагайдачного». Виданий він був ще у Київському колегіумі тобто до часів Петра Могили. Вавілон це така модель. В площині традиційного іудо-христянского світосприйняття є два полюси- це Сіон і Вавилон.

60f6ff6f68b30.jpg

Іван Труш. Портрет Лесі Українки

Тобто це рідний край і неволя, або гріх (Вавілон) і спасіння(Сіон). Ми називали Хмельницького Новим Моїсеем, бо він нас визволив з Єгипетського полону, тобто Польського. Але вийшовши з польського Єгипетського полону ми потрапили у Вавілонський полон. І це мислення не тільки моє, це мислення Лесі Українки, Степана Руданського, Якова Щоголева. Вони всі мислили цими категоріями і про це писали у своїх творах.

І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя! Сам бог поставив
супроти тебе силу невблаганну
сліпої долі. Оточив тебе
народами, що, мов леви в пустині,
рикали, прагнучи твоєї крові,
послав на тебе тьму таку, що в ній
брати братів не пізнавали рідних,
і в тьмі з'явився хтось непоборимий,
якийсь дух часу, що волав ворожо:
«Смерть Україні»!
– Та знялась високо
Богданова правиця, і народи
розбіглися, немов шакали ниці,
брати братів пізнали і з'єднались.
І дух сказав: «Ти переміг, Богдане!
Тепер твоя земля обітована».

І вже Богдан пройшов по тій землі
від краю і до краю. Свято згоди
між ним і духом гучно відбулося
в золотоверхім місті. Але раптом
дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.
І знов настав єгипетський полон,
та не в чужій землі, а в нашій власній.

А далі розлилось червоне море,
і розділилося по половині,
і знов злилось докупи й затопило –
кого? Ой леле! Новий фараон
пройшов живий через червоне море,
але їздець і кінь пропав навіки.
Співай, радій, ненависна чужинко,
бий в бубни і лети в танок з нестяму,
кінь і їздець в червонім морі згинув,
тобі зостався спадок на покраси,
бо зносиш ти України клейноди,
святкуючи над нею перемогу.

Такий для нас був вихід із Єгипту,
немов потоп. Заграло та й ущухло
Червоне море, висохло, й осталась
безрадісна пустиня після нього,
і став по ній блукать новий Ізраїль,
по тій своїй землі обітованій,
немов якась отара безпричальна.
З отарою блукали й пастухи,
вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.
Коли ж у їх з'являвся дух величний,
що вогняним стовпом палав у тьмі,
а вдень ішов, мов туча грізно-біла,
вони не вірили своїм очам,
і врозтіч розбігались манівцями,
і попадали ворогам в полон.

Чи довго ще, о господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?
Який ми гріх вчинили проти духа,
що він зламав свій заповіт великий,
той, взятий з бою волі заповіт?
Так доверши ж до краю тую зраду,
розбий, розсій нас геть по цілім світі,
тоді, либонь, журба по ріднім краю
навчить нас, де і як його шукать.
Тоді покаже батько свому сину
на срібне марево удалині
і скаже: «Он земля твого народу!
Борись і добувайся батьківщини,
бо прийдеться загинуть у вигнанні
чужою-чуженицею, в неславі».
І, може, дасться заповіт новий,
і дух нові напише нам скрижалі.

Але тепер? як маємо шукати
свому народу землю? хто розбив нам
скрижалі серця, духу заповіт?
Коли скінчиться той полон великий,
що нас зайняв в землі обітованій?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли загине новий Вавілон?

Леся Українка 10.09.1904. Зелений Гай

ДАЛІ БУДЕ…

Підготував Олексій Гусак

Пожертви (Donations) на підтримку Тараса Компаніченка та гурту «Хорея Козацька» можна надсилати на карту ПриватБанку 4149 6293 0048 1728

(1) Порфирій Демуцький

«Ліра і її мотиви»

Нотна збірка відомого українського музичного фольклориста П. Д. Демуцького (1860–1927) «Ліра і її мотиви» давно визнана як одне з найповніших зібрань творів лірницького репертуару. Пропоноване перевидання містить також матеріали, присвячені життю та творчості її автора, та коментарі й примітки фахівців минулого і сучасності, що стануть в нагоді фольклористам, музикознавцям, дослідникам і реконструкторам кобзарсько-лірницької традиції. Видання підготовлено до 110-річчя першого виходу в світ збірки «Ліра і її мотиви» (Київ, 1903), а також до 85-річчя від дня смерті П. Д. Демуцького.

 

(2) Шеб Мами (араб. شاب مامي, справжнє ім'я Мухамад Хеліфаті; р. 11 липня 1966 Саїда) — алжирський співак, виконавець музики в стилі раї. Виконує пісні на алжирському і єгипетському діалектах арабської мови. (джерело Вікіпедія)

 

(3) Міксолідійський лад — один із давньогрецьких та середньовічних ладів. Назва ладу дослівно означає «змішано-лідійський», в свою чергу назва лідійський походить від Лідії.

В давньогрецькій ладовій системі міксолідійським називався лад, утворений звуками H-С-D-E-F-G-A-H, що в сучасній теорії музики називається локрійським. На відміну від інших діатонічних ладів, такий лад не міг бути утвореним як поєднання двох однакових тетрахордів ані роздільним способом, ані злитним за допомогою додавання октавного звуку знизу, чим і пояснюється додавання префіксу міксо-. Філософи Лампрокл та Гауденцій пояснювали міксолідійський лад, як складений з двох дорійських тетрахордів з додаванням октавного звуку зверху, що однак не розкриває його етимологію. (джерело Вікіпедія)

 

(4) Нота «до» Спочатку називалася «ут» (Ut) за першим словом першого рядка гімну на латинській мові (Ut queant laxis, «Щоб ослабевшіми ...»), в якому кожна наступна рядок виконувалася на тон вище попередньго. Винахідником такого мнемонічним прийому ( «ГВІДОН стиль») був Гвідо Аретінскій. У XVII столітті нота була перейменований в «до».(джерело Вікіпедія)

 

(5) Гвідо д'Ареццо, Гвідо Аретінскій (італ. Guido d"Arezzo, лат. Guido Aretinus) (бл. 990 — бл. 1050) — італійський теоретик музики і педагог, один з найбільших в епоху Середніх віків і найбільш значущих у всій історії західноєвропейської музики. Монах-бенедиктинець. (джерело Вікіпедія).