.
Джерело: Газета «Неділька Столична» Випуск № 9\03 -15 березня 2021р.
Як журналіст незалежного ЗМІ та вільна людина залишаю за собою право на власну думку з приводу усіх тем та питань, яких ми торкалися у інтерв'ю з отецем Василем Косяченко, якого щиро шаную, та залишаю за собою право не поділяти його особистих поглядів та переконань. Підготував Олексій Гусак спеціально для «Столичної Недільки»
Отець Василь Косяченко УПЦ КП розповів про особливості ментальності українців, історичні причини, що, за його думкою, обумовили їх виникнення та про свої рецепти змінення свідомості людей та життя в країні на краще.
фото архів УМТК «СТОЛИЦЯ» та https://dostyp.com.ua
– Ви були на війні у якості священника?
– Ні тоді я був військовим та воював 2014 – 2015 році на Сході, був в Іловайському котлі та Пісках, був поранений. Там зібралися люди з Західної та Східної Україні, і було видно велику різницю між западеньцями та східняками. Западеньці були дружніші, завжди швидко та якісно наводили порядок у своєму розташуванні. І тоді я вперше став замислюватися де корінь всього цього. Різниця в тому що на українці нашого регіону по своєму менталітету московські православні, а на Заході, де переважають католики та греко-католики, люди поводять себе інакше ніж тут. Вони більше покладаються на себе, і все в їх житті по суті залежить від них. А у наших все у житті більше залежить від керівників, бо хтось за мене повинен щось зробити або, наприклад, прибрати щось за чиїмось наказом. Коли я став священником, то я зрозумів, що у московському православ'ї увага акцентується на тому, що ти за своєю природою раб, та чим гірше тобі в цьому житті, тим краще тобі буде на небесах. Втерпи, бо Бог терпів і нам велів! Страждай, бо страждання очищують душу. Бідність не порок. Я ці тези чув у різних інтерпретаціях і від радянських керівників. І зрозумів, що проблемою є не радянська влада, а саме світогляд московської церкви на якому нас і виховували. І я вважаю, що поки в Україні буде домінувати московська церква і весь цей світогляд буде проповідуватися та поширюватися, ситуація не зміниться. Нам треба змінити світогляд, щоб брати відповідальність на себе. Не є цар втіленням Бога на Землі, як стверджує московська церква! Вони, ці посадовці, такі самі люди як і ми, тільки їм надали можливість проявити себе на керівних посадах, а вони часто-густо безкарно грабують людей та знищують їх. Для московської церкви людина та її особистість не мають ніякої цінності та важності. Тому для нас і притаманна оця психологія рабів. Людина не винувата, якщо вона народилася рабом. Але якщо вона починає боротися, то стає революціонером. І навпаки, буває таке, що людина починає ще й вихваляти своє рабство та намагається пробитися у владу, розмірковуючи, що, мовляв, коли я до влади доберусь, то там вже пожирую. І коли така людина потрапляє у владу, то починає ганьбити та використовувати у корисних цілях своїх підлеглих. У радянській армії, як відомо, розквітала дідівщина. Мені повезло, бо я служив у елітній частині, а в інших частинах питаємо, мовляв, хлопці як же ви терпіте цих дідів? А вони відповідають, що коли самі дідами станемо тоді й погуляємо. Коли у 1939 р почали більшовики захоплювати західноукраїнські землі, то для їх мешканців це була велика катастрофа, бо тепер туди була принесена московська філософія та світогляд. Тобто, терпіть та страждайте! Головне Батьківщина, спочатку вона, а потім ти.
– Мається на увазі імперський менталітет російського походження?
– Імперський менталітет був і у римської церкви теж. Питання в тому, як ми почуваємо себе перед Богом. Християнство візантійського зразка являє собою східний тип релігії де цар є втіленням Бога на землі. Цар помолиться за нас! А римська традиція стверджує, що церква повинна керувати царем, а не навпаки. А слухати треба Бога. Таким чином у 1054 відбувся розкол церков на Східну та Західну. Коли татаро-монголи прийшли у Московію, там вже панувала візантійська церква. Татарин дає князю ярлик, мовляв, відтепер ти хазяїн своїх підлеглих і можеш вбивати їх безкарно. Церква не протестувала і дала на ці відносини своє добро. Західні дослідники та мандрівники дивилися з того, що у Московії цар має право на все майно громадян, і в країні навіть не діє права наслідування. Захотів подарував, захотів забрав. В імперських амбіціях немає нічого поганого. Річ у тому, задля чого робиться ця експансія – для того, щоб всі процвітали, чи для того, щоб купка людей жили як у Бога за пазухою, а інші на їх крові будували свій добробут.
– Тобто мова йде про феномен московської цивілізації, що домінує сьогодні на пострадянському просторі та, зокрема в Україні?
– Саме так, і він досі, на жаль, ніхто не звертає на це увагу. Навіть совдепія, на мою думку, це одна зі збочених форм московського православ'я. Проста людина сьогодні може тільки балакати, а діяти –ні. Бо проголошується сакральність влади, тобто влада це святе і вона від Бога. Людина йде до церкви та благає у священника про допомогу, а їй відповідають, мовляв, Бог терпів і нам велів. Кажуть — це гарно що тобі погано, бо страждання очищують душу. Як ти бідний, нещасний та голий то це тільки благо для тебе. Замість того, щоб якось допомогти людині, принаймні помолитися за розв'язання її проблем. Найбільші православні святині Київо-Печерська Лавра та Святогірська Печерська Лавра на жаль належать московській церкві та ніхто з цим не бореться. Щоб влада щось захотіла у цьому питанні змінити, треба на неї надавити. На неї можуть надавити саме церковні ієрархи. Це Святослав, глава греко-католиків, та митрополит київського патріархату Єпіфаній. Зараз багато людей мають надію, що вселенській патріарх Варфоломій дасть українській церкві патріархію.
– Чим принципово відрізняються канони української та московської православних церков?
– Різниця така, що ми теж самі молитви, що вони промовляють російською, промовляємо українською. На кшталт того, що ти гірше раба та гірше скотини та нічого путнього у житті не зробив. Якщо змінити риторику, то можна молитися правильно. Дай Господи, щоб ми були сильнішими, здоровішими, кращими. Щоб Він допомагав нам у гарних ділах, а не у поганих. Що в Бога просиш то він і дає. А як в Україні можна просити адекватну роботу? Поки це практично неможливо, бо її часто-густо просто немає. Треба просити у Бога, щоб достаток був та взаєморозуміння між людьми. Колись, я займався спортом. Бачив багато прикладів, коли люди тут були бандитами, а потім поїхали, наприклад, в Австралію, там почали робити та заробили великі гроші чесною працею.
– Що треба робити сьогодні, щоб змінити ментальність українців на краще?
– По перше звільнити лаври про які я казав від московської церкви та передати у власність українських церков. Щоб вони попали під юрисдикцію митрополита Єпіфанія, а далі будемо розбиратися, де буде служити представники УГКЦ, а де київський патріархат. На мою думку, це очистити Україну від московського православ'я, тоді. Я священник в Краматорську. А ось коли я приїжджав на Західну Україну, відчував велику різницю у ставленні до себе. Там до мене ставились з великою повагою, пропонували допомогу. На Сході приходять у церкву, наприклад, та просять дати піску мого колегу, священника, що привіз його для будівництва. Мовляв, батюшка, тобі що шкода піску, це ж церква? Я можу відповісти такій людині досить різко, але інші батюшки Східної України соромляться так робити, щоб, мовляв, до них ходило більше парафіян. До речі те, що на заході поважають священників то це заслуга греко-католиків, які й своїх дітей теж виховували у такому дусі. Не всі знають, але Степан Бандера теж був греко-католик, як і інші патріоти того краю. Я хочу, щоб у нас була одна українська церква, щоб УГКЦ та УПЦ КП об'єдналися і виробили свій світогляд. Від греко-католиків взяли дисципліну, відповідальність людини за себе та своє життя, а з православ'я принципову позицію у ставленні до того, що сказав Бог по корінних питаннях та негативне відношення до представників секс-меншин. Таким чином поступово світогляд та ментальність українців обов'язково зміняться на краще.
