Дмитро Стародубенко (DJ MusoZaurus), видатний музикант-інструменталіст, якого знають як незамінного учасника кількох вельми актуальних українських музичних проєктів, одного з засновників славного вітчизняного гурту МАНТРИ МАГДАЛЕНИ та чудового й незабутнього для тисяч киян та мешканців інших міст і містечок України вуличного музиканта, розповів нам про свої перші кроки на довгому творчому шляху. Не пропустіть, бо такого ви ще не чули! Підніміть руки вгору! Слово майстру, звукорежисеру, людині, яка віртуозно володіє губною гармошкою, гітарою та ще рядом інструментів і співає майже як сам Елвіс. Поїхали…
Dmitry Starodubenko (DJ MusoZaurus)1. Коли вперше відчули себе музикантом та творчою людиною?
- «Ну, по-перше, я вважаю, що бути музикантом і творчою людиною не є тотожним. Є багато досить талановитих музикантів, яких не можна назвати творчими людьми, як мені здається. І навпаки, є багато творчих людей, хто не є музикантами.
Не можу достеменно вказати момент, коли ж я себе відчув музикантом. Чи може, коли я вперше взяв у руки якісь музичні інструменти і більш-менш якусь просту мелодію на ньому зіграв? Чи може тоді, коли я справді відчув, що у мене виходить щось таке, що люди будуть слухати і отримати від цього якісь емоції? Це таке розпливчасте питання. Коли мені було 6 років (це був 1972 рік), батьки віддали мене навчатися у Вечірню музичну школу №1 міста Києва.
У мене були досить сприятливі об'єктивні умови для зайняття музикою, бо я мав рідну тітку (сестру матері), Людмилу Дмитрівну. Вона була дуже гарною піаністкою і працювала музичним керівником у системі дитячих садків міста Києва у Подільському районі. Вдома у неї (де вона жила разом з бабусею і дідусем) вона мала повного розміру рояль у вітальні. Таку розкіш у радянські часи мало далеко не кожна квартира, як ви розумієте. Ще вдома в бабусі і дідуся була непогана, як на радянські часи, радіола „Радіотехніка“, на якій я слухав дуже багато гарної музики. Ну, скажімо, дуже багато і дуже полюбляв слухати „Бременських музикантів“. Там пісні із мультфільму, таких як Чебурашка, Крокодил Гена. Бо насправді це я й досі вважаю, що це дуже непогані дитячі пісні. „Бременські музиканти“ – це взагалі геніальний музичний твір у багатьох сенсах. І свою думку щодо цього я не змінив і досі так вважаю. Такі імена, як Юрій Ентин, Олег Ануфрієв, для мене зовсім не пустий звук. Хоча зараз, пан Ентин, кажуть, має антиукраїнську позицію. Ну, що робити в такі часи, які всі знаєте? Не тільки люди, а й навіть дикі звіри інколи можуть помилятися. Але до музики і поетики це прямого стосунку не має.»
Хоча я особливого бажання займатися на флейті та фортепіано не виявляв, я хотів грати на гітарі. Музичні здібності в мене завжди були. Музичний слух досить добрий, хоча й не абсолютний. Навчався я у двох музичних класах: фортепіано та флейта. Мушу визнати, що ставився до занять не дуже сумлінно, мабуть, через дитячу впертість. Ви ж пам'ятаєте, як казав, що хочу грати на гітарі, а не на фортепіано та флейті. Крім того, що це не було моїм бажанням, а було нав'язано мені матір'ю та бабусею, мені ясно дали зрозуміти, що музикант – це не важка робота. Мовляв, буду сидіти в оркестрі, отримувати ставку і не мати клопотів. Підсвідомо мені це не подобалося, і це позначилося на моєму ставленні до занять. Закінчив музичну школу з досить середніми оцінками. Хвалитися тут нема чим, хоча музична культура мені все ж таки додала. Але флейту після музичної школи я в руки практично не брав.
Далі буде….
