Вже набагато рідше, ніж на початку війни, але все ще доволі часто ми чуємо з Заходу думку про те, що у звірствах російської армії в Україні винен лише особисто Путін, ну може ще купка його найближчого оточення, але аж ніяк не прості росіяни. Спробую пояснити чому це не так.

Роль Путіна у воєнних злочинах

Звісно, можна казати, що солдат лише виконує наказ, що артилерист не бачить куди влучають снаряди, що льотчик працює за координатами. 

Але по-перше, покажіть мені наказ розстрілювати цивільних, зв'язавши їм перед тим руки. Покажіть наказ гвалтувати неповнолітніх дівчат. Покажіть наказ красти килими і пральні машини. Покажіть наказ живцем спалювати коней у конюшні і срати на підлогу.

По-друге, і у артилеріста і у льотчика є мапа, на якій він бачить, що конкретно знаходиться по координатам, по яким він завдає удару. Звісно, льотчик з кабіни не бачить що знаходиться всередині будівлі і не дуже бачить обстановку на вулицях міста. Але він досить чітко бачить де ведуться бойові дії — бачить палаючу техніку, постріли, дим. І якщо він наносить удари по лікарні в стороні від усього цього, він не може не розуміти, що це погано співвідноситься з вводною, що там вогнева точка Азову.

Таким чином, звинувачувати особисто Путіна у воєнних злочинах рядового Ваньки якось не виходить.

Роль Путіна у ворожому ставленні до України

Безперечно, державна пропаганда відіграє суттєву роль у формуванні громадської думки. Однак давайте подивимось на ставлення росіян до інших народів. Ось перелік друзів і ворогів Росії згідно опитування російського Левада-центру в динаміці з 2006 по 2020 роки: https://www.levada.ru/2020/09/16/23555/. Як бачите, США, Україна, Литва, Латвія і Естонія стабільно лідирують у списку ворогів незалежно від поточних подій. Навіть у розпал операції в Сирії бойовиків ІДІЛ, проти яких офіційно велася операція, назвали ворогами лише 5% росіян: https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii/28967508.html. Також показове порівняння громадської думки в Росії і Білорусі стосовно цьогорічного російського вторгнення в Україну: https://www.dw.com/ru/pochemu-rossijane-podderzhivajut-vojnu-v-ukraine-a-belorusy-net/a-61296068. Незважаючи на авторитарний характер обох режимів, переважна більшість росіян підтримують вторгнення, а переважна більшість білорусів — ні.

Роль Путіна в історичному контексті

Можливо, Путін якийсь особливо кровожерливий російський деспот, який задурманив миролюбивий російський народ? Давайте подивимось на керівників Росії (в усіх іпостасях) і СРСР з початку 19-го століття.

До 19-го сторіччя картина приблизно така сама.

Як бачите, серед 14 російських керівників, які взагалі розпочинали якісь війни, середня кількість розпочатих війн становить близько 7, то ж Путін за цим параметром — цілком середньостатистичний російський керівник. Найбільше ж виділяються своєю кровожерливістю Ленін і Сталін, які розв'язали 15 і 24 війни відповідно.

Можна рахувати по іншому: в середньому Росія розв'язувала нову війну кожні 2 роки і 3 місяці. Під час обох термінів Путіна цей показник становить 3 роки, під час лише другого — 1 рік і 8 місяців. Для порівняння, Ленін розпочинав нову війну в середньому кожні півроку, Сталін — кожні 1 рік і 2 місяці, Єльцин — кожний рік. Так, «демократ» Єльцин за цим параметром є кровожерливішим за Сталіна і посідає друге місце слідом за Леніним, рекорд якого навряд чи комусь вдасться побити.

Таким чином, і тут Путіна складно зробити єдиним винуватцем, очевидно, причина в чомусь іншому.

Витоки російського імперіалізму

Основною причиною подібної войовничості Росії є її розміри. Колоніальний уклад життя, за якого бідні колонії забезпечують розкіш і багатство метрополії, можливий лише за умови крайньої централізації влади і створення розвиненого репресивного апарату. За їх відсутності немає жодної логіки чому, скажімо, Республіка Саха має віддавати свої алмази до Москви, не отримуючи натомість майже нічого взамін. А сильний репресивний апарат означає також необхідність постійно тримати велику армію. А велика армія не може просто стояти без діла — її треба використовувати, інакше вона розкладатиметься. Тому і виникають усі ці маленькі переможні війни над сусідами, які до того відволікають народ від думок про власну бідність і нарочито розкішне життя очільників.

Поки Росія залишається у своїх кордонах, вона буде атакувати інші країни — у неї просто немає іншого вибору.

Висновки

Незважаючи на інфантильну позицію більшості росіян, у сучасному світі народ розділяє відповідальність за дії обраних ним представників. У сучасній історії є випадок реалізації цієї розділеної відповідальності. Йдеться про так звану спільну вину (Kollektivschuld) німецького народу за злочини, вчинені нацистським режимом під час Другої світової війни. Вона включала в себе втрату державності і розділення Німеччини, національне приниження і каяття, а також презумпцію винуватості кожного німця у співпраці з нацистським режимом, якщо не доведено зворотне.

Враховуючи, що рівень злочинів російського режиму цілком співмірний з нацистським, цілком логічно очікувати аналогічних наслідків і для росіян. У сучасному інформаційному суспільстві, де завдяки інтернету існує можливість отримати інформацію, альтернативну офіційній, відмовки про те, що вони не знали чи що їх обдурили, вже не мають прийматися. Тому, від положення Німеччини у 1945 році Росію відрізняє лише те, що її війська поки що не повністю розбиті, війна точиться поки що переважно не на її території, а керівник поки що не застрелився у бункері. Поки що.