В останній місяць наші західні партнери та союзники, нарешті, проявили проактивність та перехопили інформаційну та дипломатичну ініціативу у росіян. Чим досягли двох цілей – а) звернули увагу світу на збоченні приготування однієї великої держави до зґвалтування (у всіх сенсах) набагато меншої європейської країни і б) дещо підвищили шанси жертви відбитися від маніяка, трішечки зрівняв вагові категорії поставками легкої оборонної (але ефективної) зброї.

Але цього замало. Напад РФ на Україну не відбувся, поки що, проте – все ще може статися. Не берусь прогнозувати подальші кроки країни-агресора, але маю на меті запропонувати заходи зменшення войовничо-побєдобєсного потенціалу РФ та підвищення мобілізаційно-патріотичної спроможності України.

Не вдаючись до синтетичних мисле-конструкцій приведу кілька реальних особистих прикладів, які покривають певні прошарки індивідів та мають не меті логічно обґрунтувати пропозицію щодо

Зменшення потенціалу агресії РФ у не військовий спосіб

Двоюрідний брат, який з 97-го року мешкає у Штатах (сам виходець із Литви) зателефонував влітку 2014 за кілька днів після збиття з російського ЗРК малайзійського Боїнгу над територією сепаратистів — ОРДЛО та поцікавився «що в нас там коїться?». Він був впевнений, що то українці ВСУ вийшли з під контролю, чи навпаки – за вказівкою «київської хунти» геть озвіріли. Кажу, Толя ти ж був рік тому в Києві, ми с тобою кілька днів колесили по різних локаціях міста – ти бачив десь фашистів (та бодай бандерівців)? Ну хоча б одного? Ні? Так звідки вони зараз так масово взялися? Ну, каже, як цілими днями одне й те саме втокмачують з усіх російськомовних ЗМІ, то мимоволі повіриш. У великій ІТ-компанії де він працює на той час більшість вихідців із пост-СРСР (десь п'ятдесят осіб) були «за політику Путіна – і взагалі, і щодо України».

Два роки тому мав справу з канадцем Андрієм віком 60+ років, який народився там, його мама походженням з Полтавщини, а папа з Естонії. Як виявилося – він «путіноїд» за виразом його сусіда по вулиці (канадській), чим він пишається та –поважає Путіна, зневажає канадське керівництво за безвольність (в чому не пояснив) та взагалі Західний світ та його лідерів за дволикість – подвійні стандарти... «А Путін молодець, всіх переграв — Асада захистив, з Ердоганом помирився, РФ з колін підняв» і т.п… При тому він був абсолютно притомний у всьому іншому спілкуванні та поведінці. Кажу, те що Путін молодець для доволі широкого прошарку росіян, яким він забезпечив повний холодильник в обмін на лояльність, аж ніяк мене не тішить та не влаштовує – допоки він посилає свої війська вбивати нас — українців. Андрій був вдруге в Києві (ще був десь в облцентрі в Україні) та обирав місце для тихого пенсійного життя (авжеж – пенсія канадська). Питання, чому ж десь не на РФ, проігнорував. Був дуже-дуже здивований, коли я запросив його до компу та в кількох версіях Вікі прочитав про заключення Бандери в німецькому концтаборі. А коли я додав «а хіба бандерівці воювали у Підмосков'ї чи на рязанщині? – ні, на своїй землі, боронили її від непроханих гостей з усіх боків, із двох надкривавих імперій» — було видно, які мислительні процеси йдуть. Перехрестився та каже – сподіваюсь, я не зраджую своєму світогляду (маючи зі мною справу). Думаю, посіяне мною зерно сумніву таки проросло, судячи з іще кількох коротких зустрічей.

Десь на початку нульових до нас у Київ періодично приїздив погостювати дядя із Литви. Не дуже злобно, а скоріш по-пенсіонерські скиглив «литовці то, литовці сьо…, а у вас я хоча б дев'яте травня по-нормальному проведу». Він прийняв російське громадянство, але мав литовську посвідку на проживання. Спитав його якось «а чому він не продасть квартиру в Вільнюсі та не переселиться до Смоленська чи Пскова? (раз литовці йому не такі)» — на що він крізь щирий сміх «нєєє, нєє...» і поблажливо подивився на мене, як на дурника. Але поступово він «обандерівся» і вже в 2013 навіть Майдан не засуджував.  

Якось в минулому вересні спілкувався з тітонькою (віком десь 65+) – каже, як почнеться війна не їхні ж діти підуть воювати, а наші з вами. Я тоді не зрозумів про яку війну вона каже. З подальшої розмови вияснив, що під «їхніми» вона розуміє українське керівництво, яке має здатися – піти на поступки РФ, аби «не помирали наші з вами діти». Не було часу прояснити, кого вона мала на увазі під «наші» — скоріш за все з російського та колаборантного українського боку. Благообразна, розумна, вихована, чемна, при грошах (точно не на мінімальну пенсію живе), але з повністю зачумленою «руськім міром» головою – «а Путін молодець, трішечки Росію облаштував…», «а що, їм там – Британії, США можна колонії мати, а Росії не можна!?» Тут я дещо нервово засміявся – а як же українці, а як вони не погодяться/джуються бути колонією РФ!? – а українці мають знати з ким їм краще бути…, хіба за СРСР їм погано було з Росією? В Києві вона з 50-60-х – ви ж знаєте, хто і як сюди приїздив, риторично питає (насправді, напевно не знаю, — всі по-різному). Вона чекала/є на російське вторгнення і морально готова затягувати мотузки на шиях українців, рівним м'яким спокійним тоном примовляя «не бійтеся, больно не буде, ви ж самі у всьому винні дурашки, ще трішечкі і готово, нарешті відмучуєтеся сердешні…»

Сьогодні вдень (на момент написання тексту, 17.02.22) телефонував двоюрідний дядя поляк (до того розмовляли десь рік тому) та питав що у нас тут коїться? (схоже, тригером дзвінка стала інформація про тристоронній союз Британії-Польщі-України). Та кажу, все те саме що і останні років триста п'ятдесят з боку Росії – перепитав, те саме, що і останні триста п'ятдесят років? Ну, зрозуміло, засміявся він. Знання історії (хоча б Польщі) дозволили йому все зрозуміти з однієї фрази.

На початку російського вторгнення у 14-15 рр., десь 75-85% емігрантів з РФ у Европі та Штатах були «за путіна і проти бЕндерівців», при цьому вони сиділи на західних пенсіях/соцдопомозі і повністю виключали повернення на історичну батьківщину – РФ. Да і зараз значний відсоток екс-росіян (та навіть і з України) у соцмережах активно «любить Путіна» хоча й вже не так захоплено.

Є кілька рубежів оборони від російської агресії – фронтів: а) безпосередньо військовий – ВСУ, б) громадянській опір: тероборона + рух опору = майбутні партизани, якщо шо, в) дипломатичні зусилля – насамперед наших Західних друзів, г) військово-технічна та економічна допомога зброєю та пільговими кредитами – за що велика подяка та благання/настанова – прослідкуйте за руками ріднесеньких українських можновладців, аби не вкрали, д) інформаційний – але тут ключове, це мужність Заходу називати речі своїми іменами: вторгнення – вторгненням, оккупацію – оккупацією, рос-війська – рос-військами і т.і…, а з цим до недавніх пір були величезні проблеми, е) економічні санкції проти агресора – існуючі та потенційні. Цей дуже важливий та потенційно супер-дієвий пункт потребує окремого тексту, але не зараз.

Пропоную додатковий, сьомий шар оборони – ж) ментальний

Зазвичай, на кордонах/митницях питають, чи не перевозяться заборонені речі – зброя/вибухівка, наркотики…(за часів СРСР існувала ще й заборонена література — самвидав та емігрантські видання – так, КГБ розуміло важливість ідеологічного (ментального) тиску/контролю). Але ніхто не питає (просто питає, для початку) що у прибуваючих до країни у голові? «Руській мір» або джихад, абощо подібне у мізках набагато небезпечніше за окрему партію зброї чи вибухівки.

Отже, пропонується всім країнам, які поділяють традиційні загальнолюдські цінності — співіснування в мирі, повагу до людського життя, визнання права країн/націй на самовизначення та суб'єктність і т.п… ввести у консульствах тестування для претендентів на отримання візи. Насамперед, звертаюся до США, Канади, Британії, країн Шенгенської зони.

Наприклад, щорічно візи до США отримують біля 120-170 тис. росіян, які мають проходити співбесіду в консульствах. З огляду на те, хто зараз в світі «гітлер» та яка країна для нього «красавіца» та (майже) приречена на зґвалтування його ордою, для росіян питання (десь 10-20) мали б виглядати приблизно так:

6.1. Скільки українців померло голодною смертю під час Голодомору в 32-33 рр. на землях, які входили до складу Польщі: а) 300-500 тис., б) 4 млн. в) там не було Голодомору, г)…

6.2. Скільки українців померло голодною смертю під час Голодомору в 32-33 рр. на землях, які входили до складу СРСР: : а) 300-500 тис., б) 4 млн. в) там не було Голодомору, г)…

І т.д. і т.п…

Тут відразу дисклаймер на всі моменти – так, я розумію що немає законодавчих підстав, що це (майже) не можливо, що це викличе протести/заперечення, звинувачення в пригніченні політичних свобод, що це не комільфо, не толерантно і не чемно врешті решт і т.і. бла бла бла. Так, розумію, що у кожної країни/нації власні скелети в історичній шафі і є небезпека почути волання типу «а у вас негрів лінчують» та «самі фашисти»... Панове, вам обирати, що для вас пріоритетніше. Але дайте відповідь самім собі на кілька питань: а) хто, окрім України здатен дати відсіч РФ? б) як Україна не вистоїть, то чому РФ має зупинятися на досягнутому? в) який приклад ці події дадуть авторитарними режимам по всьому світу і чому ці режими мають зважати на протести/занепокоєння світової спільноти? г) і якщо ви допустите публічну криваву страту України новітнім «гітлером», то як ви будете дивитися в очі тому котику, якого ви всі так полюбляєте рятувати та потім довго пишатися відосиками про це, чи пташеняті, чи ще комусь подібному? д) а ще фактор Китаю (який поки що виношу за скобки), багатогранний, з кількома сценаріями розвитку подій! – історія тільки починається, по-справжньому.

Так, методичка з правильними відповідями та коротесенькими екскурсами в історію має бути доступною претендентам. Далі, подібну практику можна перенести/додати в аеропорти та безпосередньо на інші кордони.

Так, розумію – більшість вивчать правильні (фактологічно доказані) відповіді, але будуть самі собі на умі щодо «бЕндерівців» та інших побєдобєсних наративів. Однак, вода камінь точить  — згадайте 1991 рік, як відносно малокровно, безболісно та швидко розпався СРСР. Бо визріли умови розпаду, насамперед ментальні у абсолютною маси «радянських людей» та правлячої еліти.

До того ж це не просто реклама-інформація-пропаганда, від якої можна відмахнутися — пропустити повз очі/уши. Ні, тут у них буде власний інтерес засвоїти/задуматися над інформацією. Думаю, у перший рік подібної практики десь 15-25% здобувачів можна відвернути від «побєдобєсія» в усіх його потворних проявах. Це десятки тисяч росіян. 

Зараз всі дипломатичні зусилля Заходу сконцентровані/зациклені буквально на кілько осіб на РФ. Звичайно, велика спокуса порішати все й одразу, але то є принципова помилка. За законами соціуму (які корелюють з базовими законами природи/фізики) -  дія дорівнює протидії, тобто – наскільки Путін все вирішує одноосібно (явно, показово), настільки ж його рішення і залежать від глибинних настроїв росіян (хоча за фасадом тоталітарності це не очевидно). Так, тут замкнутий ланцюг самозбудження – ЗМІ накачують росіян побєдобєсієм – ті очікують втілення побєдобєсія від вождя (в анексію/агресію, в браваду перед Заходом, в приниження українців та інших…) – той має відповідати очікуванням та паралельно накачує ЗМІ…

Так само, доречи і в Білорусі – насправді, білорусам вигідний теперішний (хоча і дещо збочений) симбіоз з Лукашенком. Про це також не сьогодні, але щоб двічі не вставати – і на так звану Союзну державу білоруси мовчазно погоджуються, реалізуючи таким чином інстинкт самозбереження. Вони прекрасно розуміють, що на цьому історичному відрізку часу, єдиний хто їм може загрожувати – це РФ, а зовсім не НАТО чи навколишні сусіди. Ось вони і линуть до сильнішого в надії, що їм не доведеться воювати. А то, що буде якесь поглинання – так вони тутейшия, їм не впервой – зайди відкотяться, а вони – тутейшия, залишаться.

Білоруси (у різних етнонімах одного й того ж самого народу – за етнонаціональними і генетичними ознаками) на власних теренах існують десь 5 тис. років (генетичний ланцюжок прослідковується на таку історичну глибину), а письмові згадки про їх землі ще з часів геродотової Будинії 2,5 тис. років тому. І пережили вони чи не десятки державно-політичних утворень та багато десятків вторгнень, починаючи від персів Дарія (перші письмові свідчення від Геродоту) де разом зі скіфами-українцями втікали-ганяли тих по лісостепу, готів і т.і…

Що важливо – здається, що поглинання/приєднання Білорусі до РФ, злиття їх армій посилює потенціал агресії росіян, але ні – послаблює. Білорусь є слабкою ланкою в агресивних планах Кремля. І взагалі … Отже, придивіться до настроїв серед білоруських військових – це один з індикаторів реальності повномасштабного вторгнення в Україну (ну там, через Чернігів чи Житомир на Київ).

Так, подібну практику можна поширити на інших сусідів по планеті – арабів та взагалі мусульман. Для початку, з питання — чи є людиною жінка? ;) Та на інших гіперактивних співмешканців.

Далі можна проводити опитування для з'ясування ментального стану іммігранта/туриста, як з готовими варіантами відповіді так і відкриті, — у довільній формі. Та приймати рішення за показниками, назвемо це — «рейтингу/рівня агресії-побєдобєсія». Так, дещо схоже на китайську систему соціальних балів, або «стару-добру» радянську систему партвиховання.

Потім можна додати профайлінг туриста/іммігранта в режимі реального часу на кордоні/консульстві, щодо його активності в соціальних мережах та інтернеті взагалі. Наразі, для цього знадобиться штат аналітиків – походженням з  країни здобувача візи/перетину кордону.

Авжеж, це коштує … — але ж не дорожче за утримання бодай однієї (1) авіаносної групи. До того ж це безпечно – адже вас так лякає «пряме зіткнення між солдатами НАТО та РФ», кінець цитати. А позитивний ефект щодо зниження тонусу агресії може буть набагато вищий ніж від авіаносця, який безцільно лякає риб у океані. У процесі набору аналітиків, виокремте групу особливо «упоротих» — фокус-групу для моделювання ситуацій та пропозицій на переговори та взагалі інформаційного впливу на росіян. Може, спроможетеся розкрити природу агресивної «руської души».

Ой, тільки не треба бла бла бла…

Сподіваюсь, подібна практика дизайну особистості росіян, себто пізнання «загадкової руської души» буде тотожна ментальному та психоемоційному щепленню від побєдобєсія – коли аби потрапити на омріяно-зневажаємий Захід (от і спитаєте у них та експертів, як таке співіснує в одній голові та душі) росіяни мають вірно відповісти (та взагалі – осознати), хто сьогодні для людства є «гітлером».

Потім, подібний аналіз можна передати штучному інтелекту. Панове, ця реальність — народження ШІ та співіснування з ним — невідворотня. А як ми зараз не навчимося називати речі власними іменами та на позбудемося подвійних стандартів… От уявіть, кермує такий собі ШІ-шофер півторатонним сайбертраком і раптом дитячий велосипед на дорозі… А наш ШІ тому й ШІ, що володіє знаннями у понадлюдському об'ємі  і серед іншого він має приклад того, як одна велика країна напала на вчетверо-вдесятеро меншу за себе і на очах «всього чесного народу» планети Земля брехала, вбивала, калічила, принижувала людей, руйнувала промисловість та інфраструктуру, знищувала історичну пам'ять, крала саму історію та ідентичність країни. І їй за це (майже) нічого поганого не було. Так чому йому (нашому ШІ) паритися вивертаючи кермо, ризикуючи злетіти в кювет, як він в 150-разів більший за велосипед і в нього в пам'яті приклад/аналогія з агресією у Східній Європі. Ну, дещо кострубатий приклад, але загальний наратив зрозумілий. Хоча, є прямі приклади суто українські – коли можновладці калічать/вбивають на дорогах і мають змогу «тихесенько піти в ліс».

Доречи, подібна практика, доволі універсальний інструмент провадження політики здорового глузду та протидії гібридній агресії у багатьох сферах. Наприклад, в Україні може бути реалізована при поданні заяви на субсидію. Наприклад, питання:

  1. Звідки беруться гроші на субсидії?: а) з тумбочки, б) від Зеленського (Порошенко, абощо), в) хз, г) від платників податків, в) ваш варіант…
  2. У передчутті та з остраху неминучості російського вторгнення біля десятка депутатів від ОПЗЖ (та ще майже стільки ж «слуг народу») на приватних літаках вилетіли з України в Європу. Питання — чому вони полетіли не до РФ, яку вони так палко адвокатять на телеефірах?: а) щиро зневажають власний електорат, б) щиро зневажають та водночас побоюються власних кураторів, в) вифсьовреті, г) ваш варіант…
  3. Як значна кількість (переважна більшість?) політиків постійно говорять, що на ОРДЛО «наші люди», то чому вони жодного разу не побували на ОРДЛО та не ознайомилися з умовами життя там, може «нашим людям» там треба чимось допомогти?: а) … б) … в) …

 

*Доречи, реально волів би взнати: а) чи можна будь-кому з України пересікати лінію розмежування чи тільки ордловцям? б) чи можна якось зробити дослід та відправити найпалкіших любителів «руського міра» з поміж депутатів ВР з України на ОРДЛО та подивитись що буде? Кажете, можуть притягнути за жорстоке поводження з людьми за такі пропозиції? – ок, ок, відзиваю пропозицію б ;) Але ж це не знімає питання, що у цих депутатів в серцях та душах – невже суцільна порожнеча?

Це була б самобутня українська форма м'якенької реалізації балтійського інституту негромадян та обмеженого втілення лібертаріанської ідеї «голосують/обираються лише платники податків».

Як вчать класики світової революції, аби здійснити революцію (контрреволюцію, розпад), має визріти революційна ситуація, коли – низи (пересічні здобувачі віз) не хочуть жити, а верхи (еліта – політична, фінансова) не можуть владарювати та захищати/ховати власні статки по старому. Як от це відбулося в 1991 з розпадом СРСР.  Отже, після впровадження першого етапу виховання «будівничих» нової миролюбної РФ, можна переходити до другого – впливу на еліти. І про це докладніше згодом, єдина пам'ятка нашим закордонним друзям – от як всі любителі «руського міра» в Україні ані ногою на ОРДЛО, та й навіть на РФ остерігаються – так само і російські бізнесмени/олігархи та чиновники/політики не будуть тримати основні заощадження в російських банках,  навчати дітей в Омськах-Томськах-Новосибірськах і відпочивати в Ялті-Сочі. При всій їх войовничій/зневажливій риториці у бік Заходу, — від євроатлантичного комфорту, безпеки, поваги та людинолюбія вони нікуди не подінуться – так що, смалить — перевиховуйте по повній! Хоча вони впевнені, що це Захід не зможе відмовитися від їх грошей на депозитах, продажу їм нерухомості та їхніх сировинних ресурсів хоч на які б принципи вони б не плювали та які б «червоні лінії» не топтали. Як от той казав про капіталістів – вони продадуть нам мотузку на якій ми їх і повісимо.

Так, є фактор Китаю, як тихої гавані  для них… Але, там є купа вагомих АЛЕ для можновладців/олігархів з РФ щодо можливого укриття/співпраці. Велике питання, чи потрібні вони (в) Китаю?

Все те саме стосується і ріднесеньких українських корупціонерів і доморощених любителів «руського міра» — нікуди вони від вас не дінуться. Тисніть!

І наостанок,

Щодо вступу України в НАТО

Говорять, якось Ходжа Насреддін побачив, як у глибокому фонтані прямо біля стінки потопає деякий купець. Люди навкруги простягали йому руки із закликом вчепитися – давай, давай руку! Але той не чіплявся і продовжував барахтатися/тонути, ніби не чув і не бачив простягнутих до нього рук. Тоді людинолюбний Ходжа трішечки перехилився через бортик і тихо сказав – на. Тієї ж миті, звиклий лише брати, а не давати, торговець зловив руку і був врятований.

Адаптуємо притчу до моменту: Україна, це водночас і потопаючий купець (державність) і роззяви – народ, держапарат (ну, квантове розщеплення) —  вона потопає у власній корупції і навіть під загрозою вторгнення-смерті налаштована тільки но брати – кредити, зброю, іншу допомогу, та поводить себе так, нібито всі навкруги нам/їй винні.

Отже, задля порятунку, маємо відшукати колективного Насреддіна. Якого? Отакого:

Багато хто з політиків та громадян говорить про необхідність прийняття України до Організації Північно-Атлантичного Договору – давайте, прийміть нас, давайте! Але ніхто нічого конкретного не робить та не пропонує, та навіть не демонструє тому НАТО власної символічної згоди, дружньо простягаючи  руку – на, прийми нас, врятуй!

Відтак, пропоную:

  1. Всім пересічним (тм) і не пересічним українцям направити звернення до власних депутатів всіх рівнів – громада, район, область, місто, ВР з вимогою – наказом виборця проголосити відозвою urbi et orbi бажання відповідної теродиниці аби Україна приєдналася до НАТО. Паралельно, копію звернення до штаб-квартири НАТО за адресою: Boulevard Léopold III / Leopold III-laan, 1110 Брюссель, Бельгия. Адреси власних депів гугліть.

Не громада, а Україна має реалізувати декларацію із преамбули конституції «підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України». Але громади мають дати знати оточуючим власну позицію. Так що ніякого розколу, ніякого сепаратизму – тільки єдиною країною! А СБУ та інші органи суду-слідства мали б запитувати на місцях, де мають інше бачення, ніж це декларовано в основному законі – що з ними не так?

 

  1. Для демонстрації готовності увійти в цей оборонний Блок не на словах, а з реальним матеріально-технічним внеском, створити Базу (для) НАТО (База):

А) Фонд (можливо, як сума регіональних) земельних ділянок під УКРАЇНСЬКІ бази ДЛЯ НАТО – наповнення за рахунок пожертв громадян, компаній, громад, передавання комунальної та державної нерухомості.

І тут не пройде бла бла бла «рускомірців» з відсилкою до конституції — «Стаття 17. На території України не допускається розташування іноземних військових баз», бо навмисно виділив УКРАЇНСЬКІ бази ДЛЯ НАТО – це будуть українські бази!

Кілька разів впадали в очі напівжартівливі пропозиції передати власні ділянки під бази НАТО – наразі, все серйозно. Це буде обмінний фонд в який зможе передати ділянку і бабуся, яка вже не в змозі обробляти город і представники силовиків-тиловиків з чисельних органів суду-слідства, які так полюбляють колекціонувати земельні ділянки десятками (чит. журналістів-розслідувачів). Ділянки будуть продаватися на аукціонах всім бажаючим задля акумулювання коштів на викуп придатних локацій для реального облаштування позицій стратегічних ЗРК, аеродромів для дронів та традиційних літаків, станцій ДРЛО і т.і…

Звичайно, можна вносити й коштами…, але землею дуже символічно та щиро.

 

  1. Задля реалізації стратегії скликати Форум (типу, як років 6 тому Саакашвілі в МВЦ збирав антикорупційний) та обрати на ньому Наглядову раду та виконавчий комітет Бази (для) НАТО. Важливо, щоби це була якомога більшою мірою ініціатива суспільства. Звичайно, органам держуправління не забороняється всіляко сприяти розбудові Бази.

Так, так, так, розумію ризики – і щодо можливої корупції всередині Бази і протидій «рускомірців», починаючи з громад/районів насамперед на південному сході країни. Але панове, — перевірка вона всім перевірка. Особисто б волів бути певним в співвітчизниках. При тому, що навіть з настанням зовнішньо мирного березня, ані з визнанням ОРДЛО нічого для України принципово не зміниться – все так само ворог у воріт залишиться.

Подібна потуга буде перевіркою зрілості української спільноти – чи відрізняємося ми від суперпатерналістського населення і ОРДЛО, і РФ і Білорусі? Чи дозріли ми до кондицій громадянських суспільств євроатлантичного співтовариства аби вони з нами мали справу? Як так – супер, нас не подолати. І це побачить та врахує агресор. Ну, а як ні – то ні. Мусимо й далі кружляти у вирі деградації…

На все добре.

Олександр Гальченко, Київ,

20.02.2022