Догмати віри — це не окови її, як деякі собі уявляють. Догмати — це така собі теорія побудови віршованої мови. Без хореїв, п'ятистопних ямбів та всіх інших амфібрахїїв ніякої гарної поеми чи пісні в нас не вийде. Не зможе душа розправити крила та майнути за обрій, обернутися навколо веселки, впасти каменем на дно моря та вибухнути квіткою. Але не догмати первинні, а довіра Богу. Так само не гекзаметр народжує поет, а передає відчуття свої за допомогою віршованих розмірів. Спочатку завжди Диво, а вже потім наше критичне мислення вкладає це диво у форми, через які ми можемо цим дивом поділитися з іншими.
В Різдві Ісуса Христа ми бачимо надзвичайне Диво. Безпомічне Немовля і Бог, Який створив Всесвіт, це, виявляється, одна і та сама особа. Парадокс, коли Бог народжується в печері, яка знаходиться під землею, призводить до того, що все у свідомості має перевернутися. Бог має бути на небі, а Він приходить у світ під землею. Небо стає нижче землі, виявляється, що воно під нашими ногами! В день розп'яття Ісус ще поглиблює цей парадокс, там небо не просто буде нижче нас, там небо постане посеред пекла.
Поєднання несумісного, вічні антиномії християнства, докорінно змінюють нашу природу і психологію. Реальність християнина вона набагато ширше видимості світу як супермаркету. Християнин знає, що є Різдвяний розпродаж, але він також набагато впевненіше у тому, що в печері народився Той, Хто на Свій власний День Народження дарує нам казкові подарунки і Самого Себе.
В День Різдва римуються всемогутність та безпомічність, Божество і дитинство. Світ вивертається та перевертається. Безкінечно малі речі стають безкінечно цінними. І новий, малий Всесвіт, стає набагато більшим, ніж він був раніше. Номос мікрокосма стає не менш значимим, ніж макрокосм.
Різдво — це виклик, революція, переворот, який став можливим через смирення Вседержителя. Бог відкриває для нас тисячі різних вікон та дверей. Свідомість супермаркета відкриває нам багато проходів до однакових касових апаратів.
Ну і ще одне. Ось ця несостиковка у календарях, коли ми живемо за одним, а святкуємо за іншим, вона як раз чудово передає психологію християнина. Нам абсолютно неважливо що робить більшість, і чи є вона взагалі більшістю. Наприклад, ця більшість постійно нам вказує, що Константинополь святкує Різдво за григоріанським календарем, але при цьому забуває, що Константинополя давно вже нема, є Стамбул, а православних в цьому «Константинополі» лише трохи більше, ніж приходило парафіян в наш храм в день святого Миколая.
Світ — це диво, поема, і в ній Різдво може відбуватися і після Нового року, небо народжуватися в печері, а календарі — це всього лише календарі. Не буду казати за всіх, але для мене особисто, святкування Різдва за юліанським календарем — це ще один прояв нашої небесної поезії.
