Часто можна побачити міркування деяких українських політиків та журналістів про те, які погані кримчани та як добре працювала Росія у Криму. Залишу осторонь кримчан. Як говорив відомий літературний персонаж Воланд: «Люди як люди, з усіма своїми вадами». Щодо Росії ж хочу навести кілька маловідомих фактів, про які мало хто пам'ятає.
Росія мала кілька спроб захопити Крим. І це не лише події навколо острова Тузла у 2003 р. Така ж недоведена до кінця спроба була в 1994 році.
Тоді український курортний Крим був доведений до крайньої межі через припинення закупівлі путівок у санаторії за рахунок профспілок. Раніше все було просто. З трудящих в обов'язковому порядку збиралися профспілкові внески, і за їх рахунок викуповувалися путівки до багатьох кримських санаторіїв. Крім того, було безліч відомчих санаторіїв та будинків відпочинку, які належали різним міністерствам та відомствам. Гарантований попит завжди був забезпечений. І навіть із здобуттям нашою країною незалежності в 1991 р. цей попит підтримувався за інерцією.
У 1994 році все закінчилося. Санаторії виштовхнули у вільний ринок, припинивши всяке державне фінансування. Цим скористалася Росія, прийнявши ухвалу свого уряду про заборону купівлі путівок в іноземні санаторії за рахунок коштів російських профспілок, «крім курортів Криму». Російські гроші полилися в український Крим не на рахунки якихось рухів та партій, а безпосередньо у курортну сферу. Для посередницьких цілей були створені такі фонди, як «Москва-Крим» і «Москва-Севастополь». Для маскування навколо цих фондів створювалися усілякі громадські організації та рухи. А самі фонди працювали ніби у тіні, закуповуючи десятки тисяч путівок у кримські санаторії. Чи бачило все це керівництво нашої країни? Безперечно!
1994 рік ознаменувався в Криму кількома катаклізмами. У червні небувалий шторм зніс Ялтинську набережну. Після чого настала посуха. І до кінця осені вода в місті закінчилася, і вже навіть стояло питання про відселення місцевих мешканців. Воду люди отримували з водовозів, які за графіком приїжджали до районів міста, забезпечуючи водою величезні черги. Все це закінчилося до грудня, коли пішов дощ, що лив безперервно до березня 1995р.
Незважаючи на посуху, курортне літо 1994 року було найчисленнішим за роки здобуття нашою країною незалежності. Не секрет, що найбільше туристів було з Росії.
Парадокс, але Крим завжди був дотаційним. Грошей у нашої молодої держави завжди не вистачало. А в 1994 році вже не вистачало й на міліцію. Люди, які стояли на варті громадського порядку, перестали отримувати зарплату. Заборгованість сягнула кількох місяців. А тут ще на посаду президента Криму обрали проросійського дурня Мєшкова. На що зіграли успіхи сусідньої країни у нашій туристичній галузі. У Ялті в санаторії «Місхор» головлікарем навіть поставили однофамільця цього президента.
І ось тоді цей самий Мєшков, про якого його однокласник, головний редактор газети «Кримська правда» Михайло Бахарєв розповідав мені як про рідкісного недоумка, негласно звертається до влади Росії з проханням допомогти у виплаті зарплати кримській міліції. Наше велике щастя, що в цьому проханні російська влада тоді відмовила. Інакше втратили б ми Крим ще в 1994 році.
Можна було б усе це і не згадувати, але щоб не робити помилок у сьогоденні та майбутньому, треба добре пам'ятати і минуле.
А ще можна згадати, як за часів правління вже Ющенка частина санаторію «Нижня Ореанда» (пансіонат «Гліцинія», колишня Хрущовська дача №1) була продана Росії за копійки, всього лише за 17 млн. доларів. Разом із земельною ділянкою у 85 гектарів заповідної землі. Добре хоч продати-продали, гроші взяли, але до кінця так і не передали. Але про це затяті критики кримчан вважають за краще не згадувати. А ми все пам'ятаємо. Як самі собі шкодили не менше від ординців. А робити хороше обличчя при цьому ніхто не заборонить.
