Раніше оплата праці деяких категорій робітників та службовців була з коефіцієнтами. Торкалася вона працівників Крайньої Півночі, моряків далекого плавання та військовослужбовців у віддалених районах. Полягала вона в тому, що через певний час, через 3 місяці або через 6, до окладу робилася надбавка. І через 3 роки людина досягала максимуму в зарплаті, яка далі була незмінною, поки вона перебувала в цих районах. Варто йому виїхати хоч на місяць, і після повернення він починав все спочатку. Я сам пройшов через таку систему в середині 80-х і бачив людей, які, приїхавши в такі умови, починали нити і скаржитися на важкі кліматичні умови. Але через рік вони змінювали своє ставлення до суворого краю та хотіли залишитися ще.
У моряків далекого плавання взагалі була прогресивна шкала до безкінечності. І розповідали вони один одному байку, як один такий морячок при поверненні в порт, усіма правдами і неправдами, пересідав на корабель, що виходить з порту. І його зарплата досягла захмарних розмірів.
Навіщо я про це? Щоби простимулювати наших армійців мало просто підвищити їм зарплату. Треба для тих, хто зацікавлений, запровадити таку систему коефіцієнтів, щоб щогодинні ризики були високооплачувані. Щоб військовий знав, що від його майстерності залежить не лише його життя, а й його зарплата.
Зрозуміло, що потрібно запроваджувати низку нових правил в оплаті праці. Зрозуміло, що треба відкинути можливість отримувати такі надбавки незаслужено. Але завжди нове – це добре забуте старе. Варто спробувати.
