Знову аварія на стратегічному об'єкті! А метро на Теремки, на яке жителі району чекали багато років, безумовно є стратегічним. Що й показали натовпи людей на зупинках і ціни на таксі, що злетіли до небес після зупинення руху на кількох станціях. Але розмова не про факт аварії, а про негласні закони, що діють при будівництві будь-якого об'єкту як у Києві, так і на всій території країни.
Мер Києва, чию безальтернативність сьогодні я теж розумію, одразу відхрестився від цього. Мовляв об'єкт було побудовано у період «кровосісів» та «папєрєдніков», а тому він і ні до чого. Але згадався нещодавній обвал Дегтярівського мосту, а також інші будівельні скандали. І виникли запитання.
З одного боку, є будівельна сфера, де обертаються будівельні компанії різного рангу. Усі прагнуть отримати державні підряди. Бо ще нещодавно можна було отримати до 70% авансу на будівельні роботи, які здійснювалися за рахунок державного та місцевих бюджетів. У сильних гравців на цьому полі є свої лобісти у відповідних органах. Їх ще називають «будівельна мафія». Я знаю деяких із них. Запевняю, що цілком собі не бандити. Просто люди роблять свою роботу за певну винагороду. Business як usual.
З іншого боку, є мер чи якийсь державний начальник, якому потрібен об'єкт, і він готовий заплатити за це державними грошима. Просто когось, найняти не може. Є певні правила, усілякі тендерні процедури. Треба зіграти виставу під гаслом найкращих умов відбору переможців. Справжні гравці за допомогою своїх лобістів давно навчилися вигравати тендери на користь потрібних переможців. Комусь сторонньому, навіть іноземній компанії, перекриють кисень ще на вході.
Меру теж нецікаво, щоб був хтось чужий. Але дуже спрощено вважати, що хтось просто несе йому у кишеню. У більшості випадків будівельники, що вічно перемагають та люблять бюджетні кошти, наповнюють негласну міську «кубишку». Наприклад, є якийсь фонд «Рідна Білоцерківщина» (назва умовна) і в нього збираються кошти як би в добровільному порядку. Щоб у разі чого пояснити свій вибір ще й тим, що ось мовляв ця компанія і до міського фонду добровільний внесок зробила. А розпорядник фонду може когось ощасливити з цього гаманця. Який ніхто не контролює. Внески ж добровільні! Є ще кілька варіантів таких механізмів. Отже, потрібні меру кілька десятків переможців на різних об'єктах, чи зручніше користуватися послугами кількох, добре знайомих? Питання риторичне. Ось і виграють тендери одні й ті ж самі переможці, що в часи «кровосісів», що зараз, в часи мерів з «відбитою головою».
А далі «переможець» іде за накатаною схемою. Спочатку вибити побільше авансу, який у потрібний момент закінчиться. А потім пояснити необхідність збільшення вартості робіт і попросити ще грошей. При цьому свої роботи максимально для себе здешевити. Що можна зробити лише втратою якості робіт. Які жодний контроль, який теж у дошку свій, ніколи не перевірить. За часів будівництва цієї гілки метро, один знайомий розповідав мені, якої жахливої якості роботи були на цьому об'єкті.
А здавання об'єкта в експлуатацію — чиста формальність. Ніхто ніколи ще у незалежній Україні за якість виконаних будівельних робіт не відповів. А самі владні органи, що мають контролювати якість будівельних робіт, лише старанно виконують плани поборів з малого бізнесу.
Ось і стікає вода з Дегтярівського мосту, що обрушився, в станцію метро на Теремках. А всякі тендерні та контрольні органи відпочивають осторонь.
Фото з телеграм-каналу Віталія Кличка
