«Укрпошта» домагається банківської ліцензії. Керівник структури заявив, що навіть готовий піти у відставку, якщо цю ліцензію буде надано. Своєрідна «жертва» заради великої мети.
Спробую поглянути на цю ситуацію очима громадянина України з багатим і різнобічним життєвим досвідом.
Передусім виникає логічне запитання: звідки взявся саме цей керівник? Хто і з якою метою поставив його на чолі настільки масштабної державної структури? Адже йдеться не просто про підприємство, а про гігантський механізм із понад 12 тисячами об'єктів нерухомості, величезними земельними, логістичними та транспортними ресурсами. Це не просто господарство — це ласий шматок державного майна.
Навіть без доступу до точних цифр можна з високою ймовірністю припустити: кількість цих активів поступово скорочується. Така вже сумна пострадянська традиція. Колись були потужні державні структури — «Укртелеком», «Укрпрофоздоровниця», профспілкові активи. І де тепер усе це багатство? Продано, розтягнуто, втрачено. Від велосипедів до санаторіїв — усе пішло з молотка.
«Укрпошта» також свого часу була не просто сервісом доставки. Це була одна з ключових соціальних інституцій держави. Люди писали листи, надсилали телеграми, перекази, посилки. Пошта була частиною суспільного життя, осередком комунікації, символом зв'язку між людьми та регіонами.
Але часи змінилися. Листування на папері майже зникло. Цифрова епоха витіснила традиційну пошту, і «Укрпошта» опинилася в затяжній кризі. Півтора десятиліття напівзабуття, інерції та деградації.
Та згодом з'явився новий ринок — посилки. Інтернет-торгівля, міжнародні відправлення, маркетплейси створили багатомільйонний потік відправлень. Саме тут почалися великі гроші. Але поки державна структура прокидалася, приватний сектор не спав. «Нова пошта», стартувавши практично з нуля, за багатьма показниками не просто наздогнала, а значно випередила «Укрпошту». З'явилися й інші гравці, зокрема Meest, який також активно зайняв свою частку ринку.
І тут виникає питання, яке для багатьох громадян виглядає щонайменше дивно: чому державна «Укрпошта» фактично виконує функцію доставника посилок приватного конкурента Meest до кінцевого споживача? Чому структура, яка мала б боротися за власну ринкову позицію, задіює свою інфраструктуру, персонал, логістику та ресурси для обслуговування чужого бізнесу? Складається враження, що приватна компанія отримує вигідну модель, де основні прибутки залишаються у комерційного оператора, а витратна частина «останньої милі» перекладається на державне підприємство. У підсумку приватний бізнес заробляє, а державна структура може ще глибше занурюватися у фінансові втрати. Якщо це не стратегічна помилка, то тоді постає ще гостріше запитання: чия саме це стратегія?
На цьому тлі окремі комерційні схеми вже давно викликають серйозні сумніви. Коли приватні структури отримують прибутки, а державне підприємство бере на себе витрати кінцевої доставки, збитки фактично перекладаються на державу. Це стара українська модель: прибутки — приватизуються, витрати — соціалізуються.
І саме в цей момент держава, за старою звичкою, вирішила запустити руку в прибутковий сектор — заговорили про додаткове оподаткування посилок. При тому, що сама система контролю мільйонів відправлень виглядає хаотичною і малореалістичною. У результаті будь-яке непродумане втручання може обернутися не порядком, а паралічем галузі.
На цьому тлі окремі комерційні схеми вже давно викликають питання. Коли приватні структури отримують прибутки, а державне підприємство бере на себе витрати кінцевої доставки, збитки фактично перекладаються на державу. Це стара українська модель: прибутки — приватизуються, збитки — націоналізуються.
Але тепер апетити, схоже, зросли.
Якщо у твоєму розпорядженні 12 тисяч відділень по всій країні, то чому б не перетворити їх на мережу «поштового банку»? Ідея виглядає спокусливою: кожне село, кожен райцентр, кожен маленький населений пункт автоматично стає клієнтом нової фінансової імперії. І байдуже, що це може стати ударом по «Ощадбанку» чи інших державних банківських структурах. Конкуренція? Ні. Швидше — монополізація через доступність.
А далі — кредити, борги, фінансова залежність. Варто лише поставити кредитний конвеєр на потік — і через кілька років значна частина соціально вразливого населення, особливо в селах, ризикує опинитися в борговій пастці.
Добре хоча б те, що Національний банк України наразі не поспішає відкривати цей ящик Пандори й демонструє обережність. Навіть якщо комусь доведеться пожертвувати посадою заради політичного жесту.
Та головне питання залишається відкритим: чи надовго вистачить державі сили опиратися черговій спробі перетворити соціально важливу інфраструктуру на інструмент масштабного перерозподілу ресурсів?
Бо історія України вже не раз доводила: там, де з'являється надто великий державний актив, дуже швидко знаходяться охочі «реформувати» його у власних інтересах. І «Укрпошта» сьогодні — це не лише про листи чи посилки. Це про контроль над логістикою, доступ до фінансових потоків, державну інфраструктуру, а можливо — і про майбутню боротьбу за гроші мільйонів українців.
