Дуже мене спантеличив черговий вислів Понтифіка. Заявив, що український та російський народи – двоюрідні брати. Ну якби було так, то хто їхні батьки? А у них хтось спільні батьки? Це ж не Діва Марія з непорочним зачаттям. Хтось народився від когось. Хто? Від кого? Велика загадка.
В самому католицтві я ще 20 років тому дуже здивувався багатьом речам. Наприклад, коли побачив у їхніх храмах електролампочку замість свічки. Сам символізм горіння стоячи був підмінений киданням монетки і за це запаленням лампочки.
Логічно, що далі буде сповідь на магнітофон і молитва лише у відведеному для цього кутку Торгового центру. Торговці, які були вигнані Христом із Храму, повернулися назад. Заробляють безсоромно. Під колишні красиві слова.
Гарні слова завжди починаються, коли справжні справи провалюються. Треба ж щось робити натомість! Тому настала епоха загального популізму. Коли пообіцяти набагато простіше, ніж щось зробити.
Мені здається, що й папську владу не оминула загальна хвороба популізму. Його рідна Аргентина завжди кульгала цією недугою, яка потім на якийсь час змінювала знак на диктатуру. Потім знову йшов популізм.
Ні, ну хочеться бути пухнастим, а не дуже виходить. Електроенергія подорожчала? Так поверніться до воскових свічок. І у відносинах людей і країн більше дотримуйтесь християнських принципів: не вбий, не вкради. А не закликайте жертв до викиду білого прапора. Це взагалі звідки?
Але немає відповіді на ці прості запитання. Краще підкинути людям ребуси. Як для Папи так виходить не дуже красиво. Він приклад для мільярдів людей. Так вони навчаються, переймають досвід. Тому й демократію вже готові викинути у смітник. Що робити? Запис на магнітофоні відповість. Зрозуміло, хто її запише. Ті, що повернулися в Храм (або кут ТЦ), раніше вигнані торговці вірою.
