Нарешті дочекався того, про що хотів давно написати. В Уряді заговорили про необхідність розвитку переробки. Що потрібно переробляти? Та все! Сировину, деревину та насамперед — сільгосппродукцію.
Набридло слухати заклинання про відродження села без конкретних рішень. І ці рішення – не подальше фінансування аграрних баронів через державні дотації. А намір за допомогою держави створити та запустити переробку продукції.
Сумно дивитись на село сьогодні. Населення, що доживає свій вік, із закритими школами, дитячими садками та поліклініками. З викоріненими колгоспами та радгоспами.
Але село живе, незважаючи на всі експерименти, які проводить над ними держава. Іноді без світла, хоч майже в кожній хаті є Інтернет. Благо хоч вода поблизу є завжди. Село живе городами. В українській землі росте ВСЕ. Іноді у кількостях понад потреби. Куди подіти?
Основний шлях на сільські напівстихійні ринки. Чому напів-? Тому що сільська влада як може сприяє такій торгівлі. А ще сусіди завжди можуть дати безкоштовно те що виросло на городі. Українці – добра нація.
Але куди ж подіти надлишки? Коли всі банки закатані, аджика у всіх каструлях, а ще лишилося. У серпні в Черкаській області спостерігав, як викидали на смітник огірки і томати, що зіпсувалися.
З іншого боку великі овочеконсервні заводи, моторошно енерговитратні, з масою непотрібного персоналу, які більше висіли на шиї державного бюджету, ніж приносили користі, всі тихо вимерли.
Але великі й непотрібні. Я бачив модулі розміром із 40-футовий контейнер, які виконували всі функції консервного заводика. Щоб продати продукцію, зокрема до Європи, все має бути загорнуто, упаковано, розлито за нормами світових вимог. Для обслуговування цих міні-заводиків потрібні люди. І не біда, що їх буде менше, ніж колись у колгоспі. З'являється великий стимул у маневрі асортиментом та збереженні продукції. Не треба збирати її у великі купи, половина яких згниє. Селяни знайдуть способи зберегти продукцію та продати її за гарною ціною у потрібний час, додатково заробивши на цьому.
Та й економіка. Ми не можемо використати потенціал українських земель, допоки не створено режим вигідного інвестування. Очевидно, що переробка сільгосппродукції, без невиправданих втрат та зайвих адміністративних витрат, завжди буде вигідною в інвестиційному плані. З'явиться можливість залучення західних інвестицій. І так тихенько крок за кроком можна поставити наше сільське господарство на шлях відновлення. Земля, яку селяни отримали у власність і не поспішають продавати, збільшиться у ціні в 3-4 рази.
Тому цілком розумно звучать наміри підняти переробку, в т.ч. сільгосппродукції. Для початку, замість закупівлі барабанів та безкінечного викладання бруківки, можна створити кілька пілотних проектів із встановлення невеликих переробних модулів у кількох областях. Після запуску продати їх або передати на вигідних умовах у приватні руки. Показати приклад. І потроху колесо відновлення українського села обернеться та покаже свій справжній потенціал. Уперед!
