Ну і нарешті, розберемося, кому все це потрібне і вигідно, а кому ні. Без сумніву, найбільше зацікавлений у реформуванні Парламенту – народ України. Після війни ми матимемо велику можливість побудувати зовсім іншу країну. Для наших дітей та онуків. Ми за останні роки перейшли на ринкові ціни на енергоносії, чого інші пострадянські країни добиватимуться роками. Не зважаючи на війну, ми заклали добрі перспективи для зовнішньої торгівлі українськими товарами та продовольством. Досить багатообіцяючою є і реформа місцевого самоврядування. Хоча тут ще є люфт для маневру. Незрівнянно реформувалося наше суспільство.
Весь подальший прогрес у цих галузях має супроводжуватись законодавчим забезпеченням. Роль Парламенту країни лише зросте. Реформуванню потрібна постійна підтримка Верховної Ради.
Я не маю сумнівів у тому, хто буде наступним Президентом. І я проголосую, як і більшість наших громадян. Але що далі? Як обрати юристів та фахівців, а не традиційних лобістів?
Якщо не робити нічого, то вибори до Парламенту підуть старою колією. Знову головне питання буде – де взяти гроші? Потрапляти в нову залежність до олігархів громадянське суспільство не має жодного бажання. Продавати місця за старими методиками – теж уже негарно. Тому єдиний шлях – змінювати всю виборну систему. І судову також. Створювати нове законодавство. Докорінно змінювати бюджетну систему. У внутрішньодержавних відносинах настав час міняти кнопковий телефон на смартфон.
І тут потрібні рішучі кроки вже сьогодні. Хоча б у розробці відповідної концепції. Зрозуміло, що сьогодні Главі держави не до того. Проблем – понад голову. Але займатися цими питаннями треба. НЕГАЙНО.
