Як же набридло читати всі ці історії з тендерними мистецтвами! То барабани закуповують для заспокоєння нервової системи у бомбосховищах. То повітряні кульки за ціною гелікоптерів. Давно проситься питання: а навіщо всі ці тендери та конкурси? Навіщо їх проводять, якщо їх виграють визначені заздалегідь учасники?
Проситься лише одна відповідь: все це для дурнів, які можуть повірити, що все чесно. А ті, кому треба, вже давно пристосувалися до ігор із Державою. І замовники цих тендерів наперед знають, що не вмістяться переможці у потрібні рамки. І що ще попросять грошей на якомусь етапі для продовження робіт. І завжди роботи чи товари буде сумнівної якості. Тому що від тендерної ціни заплатять відкат, що не дозволить закупити товар або виконати роботи з належною якістю.
Я ще 15 років тому цікавився в одній європейській країні, як у них із цим питанням. Відповіли, що є у мерії відділ, який займається закупівлями. І немає цих громіздких структур щодо проведення «чесних» процедур. Як немає й усіляких «тендерних палат», систем «Прозоро», тощо. Все це ми вигадали собі самі, щоб декларативно боротися з «нечесністю». А самі ці структури нечесність і породжують.
І скільки років у законодавчих кулуарах блукають ідеї, щоб усі питання законності на місцевому рівні замкнути на системі префектів. Щоб був відповідальний за незаконно ухвалене рішення. А не як у Аркадія Райкіна: хто пошив цей костюм із косими рукавами? -Ми! – А скільки вас? -300 чоловік. Один нитку купує. Другий нитку в голку засовує. А третій ріже. І так далі.
Наразі знову посилилися розмови про реформи. Хто їх робитиме? Ми! Скільки вас?
Це як суди. Поки всіх не звільнити і не набрати нових, так і будемо борсатись. Також і з побудованими зовсім непотрібними системами управління, які утримуються за державний, тобто за наш із вами, рахунок. Та ще й у координатах державних «рєшал». Збираємось побудувати нову країну, а з мізків комунізм ще не вивітрився.
