Ще в 1982 році партійно-радянська номенклатура планувала побудувати в Блакитній Затоці (Сімеїз) центр відпочинку та розваг. До проектування та будівництва просилася Великобританія. Тоді «навскидку» було оцінено всю Велику Ялту.

Вийшло в них, що вартість усіх будівель у Великій Ялті становила 50 млрд. дол. Стільки ж коштувала і земля, де все розташоване. Але проект якось зам'яли і робити нічого не стали. Натомість уже у 90-ті там збудував «просто аквапарк» Миколи Янаки, зять першого секретаря Кримського обкому КПРС Леоніда Грача. Партія все пам'ятала. І почала прибирати до рук усе майно Південного берега Криму. Тому що всі майнові відносини виходили із радянської системи.

Більшість санаторіїв належала ЦК Профспілок. Довго не мучилися, і все майно «мільйонів трудящих» було просто передано (незаконно) створеному підприємству «Укрпрофоздоровниця». А воно вже почало торгувати санаторіями як заманеться. «За копійки» продавалися комерсантам величезні санаторії разом із землею. Поки від 100 млрд. дол. (в умі) трудящим не залишилася дуля. Робилося так: збирався керуючий орган цієї «Укрпрофоздоровниці» і приймав рішення — ось цей об'єкт продати такому й за стільки. Зрозуміло, що крім «копійчаної» ціни покупець доплачував колишнім господарям величезні суми відкатів.

Мені довелося читати договір продажу санаторію «Марат» у Гаспрі. Там не тільки ціна була копійчаною, а ще й з відстрочкою платежу і такими припущеннями, що не платити можна було взагалі. Покупцем виявився за фактом донецький бізнесмен Шкіря.

Так само, господарем санаторіїв «Кірова» в Ялті, «Дніпро» в Гаспрі став майбутній «герой новоросії», дніпровський бізнесмен Олег Царьов.

Окрім санаторіїв, профспілки мали величезну масу власності — магазини та інші об'єкти нежитлової нерухомості. Усі ці «об'єкти малої приватизації», в обхід визначеної законом процедури, було продано незрозуміло кому і незрозуміло за які суми.

Треба сказати, що у Криму 1993 року було прийнято мораторій на приватизацію майна. Профспілкове майно під нього не підлягало. Коли цей мораторій влітку 1995 року було скасовано, виявилося, що більшість майна продано шляхом викупу. Під різними приводами створювалися та реалізовувалися схеми з якимись орендними підприємствами, які за копійки викуповували об'єкти нерухомості «малої приватизації».

І як тільки відбувався сплеск розграбування чергової партії підприємств, слідом йому йшла активізація «російського руху». Вважаєте, збіг?

У 1995 р. на арену вийшов новий герой. Сват другого президента України Анатолій Франчук активно продовжив процес «було ваше — стало наше». Почалася «велика» приватизація.

І всі процеси йшли під контролем української держави. На той час уже розібралися з «президентом Криму» Мєшковим. Перейменували Фонд майна у Криму. На українське законодавство у сфері приватизації, що вже склалося, особливо не дивилися. Невже ніхто в Києві цього не бачив? Бачили.

Натомість Анатолій Романович не став грати з російською темою, і рух провалився. А новий глава уряду задружився з комуністами, зусиллями яких у Криму було прийнято Конституцію. До речі, комуністи не лише підібрали тему приватизації (згадаймо Блакитну Затоку), а й перебрали «російську тему». А колишніх її фігурантів обізвали «реп'яхами та п'явками».

А тут до всіх проблем додалася проблема кримських татар. Кримський прем'єр у 2000-х роках Куніцин якось сказав, що всі проблеми Криму він обміняв би на одну — татарську. Але представники татарського народу впевнено відвойовували втрачені адміністративні позиції. І місце голови кримського фонду держмайна, старого представника «господарської еліти» Валерія Горбатова, який «подарував» ще одному майбутньому «герою» Аксьонову торговий центр «Океан» (в самому центрі Сімферополя), прийшов Азіз Рефатович Абдуллаєв, який подарував господарю московської АФК «Система» Євтушенкову Ялтинський рибокомбінат у центрі курортної столиці. То хто ж більше дарував ординцям власності? Корисні ідіоти в особі російського руху, жебрака та безперспективного? Чи люди у владі, будь-якій приналежності та національності? Постараюся розповісти наприкінці.