Під час війни моя рідна тітка була інтернована до Німеччини, і після війни не повернулася до Радянського Союзу, а вийшла заміж за бельгійця, та поїхала до його країни. Вона іноді писала листи до своєї молодшої сестри — моєї матері. І в них часто говорила, що Радянський Союз у Європі не шанують, а просто бояться.

Цей патологічний страх Заходу живе й досі. І коли ми обурюємося тим, що Захід не хоче нашої перемоги – це той самий страх. І коли зброї дають по крихті – це також той самий страх. Їх страх пересилив їхню ж демократію. Так само щодо повоєнних правил світового порядку. Все під укіс через їхні страхи.

Під Курськом ми показали всьому світу, що боятися Орди собі дорожче. Нагадали досвід миролюбних фінів, які не злякалися червоного опудала, і дали їм свого часу гідну відсіч.

А сам я знаю, відслуживши 23 роки ще в радянській армії, що російська армія, спадкоємиця радянської. Вона не друга у Світі, а перша — НАЙІРЖАВІША. Там усе прогнило. Від техніки до армійських порядків.

Згадується випадок багаторічної давності, із власної практики інспектора-ревізора. Якось послали мене зробити перевірку у невеликій військовій частині. А було в ній кілька офіцерів та прапорщиків та півтора десятка солдатів. І на зберіганні було близько 300 військових машин різних типів. Так командир частини у дружній вечірній розмові розповів, що їхніми ворогами є не США та НАТО, а птахи! Які, підлі, в'ють гнізда під капотами саме тих автомобілів, які вказує відкрити комісія з боєготовності, що приїжджає.

Усі машини у таких, як вони називалися, кадрованих частинах, стоять на колодках. Але щорічно їх треба знімати та робити технічне обслуговування. А потім знову ставити на колодки. Якщо під капотом гніздо – зрозуміло, що до машини ніхто навіть не наближався.

І я ще багато разів переконувався, що російська армія це гнилий іржавий фейк. Коли з'явилися новітні комплекси С-300, до сліз сміявся, як вояки розбавленим у кілька разів спиртом намагалися відтерти лід з телескопічних опор далекомірів та іншої техніки. Крім спирту, нічим іншим цього робити було не можна. Ну, а часи були антиалкогольні.

Те ж саме друзі розповідали і про стратегічні ракети, які додумалися помістити на залізничній платформі і постійно тримати в русі. Але іноді треба було зупинитись та зробити регламентні роботи. У ті самі ж часи боротьби з пияцтвом…

Саме тому вони сьогодні купують корейські, іранські та інші ракети. У своїх птахи мабуть звили гнізда. І боятися їхніх погроз не треба. Нічого нікуди не полетить.

Ще б зрозуміли все це наші демократичні партнери. І штани б у них одразу висохли.