Прив'язалася з ранку пісня про «чубчик кучерявий». Думаю, може в пам'ять про мого колишнього сусіда Віллі Токарєва? Адже був він у мене сусідом у Ялті, коли квартиру поряд зі мною купив у Михайла Івановича Пуговкіна. Але Віллі, на відміну від героя «Весілля в Малинівці», насправді дефілював двором у фірмових червоних труселях. Напевно, мешканці й досі його пам'ятають. Ну і наспівував: «чубчик кучерявый, ты не вейся на ветру ...»
Та ні! Сьогодні бачу фотографію новопідстриженого новообраного президента Америки. Відлягло серце від іншого власника чубчика.
Засмутило тільки одне: надто вже вигляд нового господаря Білого дому нагадує іншу людину. І у якого теж був чубчик кучерявий. Володимира Жириновського.
Світ змінюється не зовсім у той бік, у який нам хотілося б. І замість нових досягнень у демократичному устрої світу, досягаємо нових висот у популізмі. Подивіться, з обох боків океану до влади приходять відверті популісти. Обіцяти завжди простіше, ніж щось зробити. А слова як і в пісні заспіваної Віллі, лише в'ються на вітрі.
А нам би твердих та справедливих рішень. Але з цим якраз проблема. А дуже не хотілося б, щоб новий господар Білого дому розкрився як черговий господар лише популістських рішень, здатних вплинути на нашу долю. Хочеться, щоб були не лише слова.
…ах карман, карман ты мой дырявый… Ох не хочеться вірити в такі думки. Вибач Віллі!
