Цікаво спостерігати за останніми подіями довкола нашого олігархату. Сидить у каталажці під слідством один із найбагатших українських громадян. Обіцяють «зачохлити» іншого. Невже настав час, коли держава вирішила розібратися зі своїм пограбуванням? Адже було все «народне», а стало все чиє?
Процес пограбування держави тривав останні три десятиліття. І сама держава робила все, щоб цей процес йшов упевнено та безперервно. І раптом!
Час іде вперед та диктує суспільству необхідні пріоритети. А суспільство наполегливо вимагає відновити справедливість. Та й наші західні друзі завжди тикають нашу країну носом у стан внутрішніх справ.
Ну і вишиковуються вчорашні господарі фабрик заводів та пароплавів у чергу, щоб (можливо) піти по етапу. Незважаючи на натовп підручних журналістів та депутатів, які імітують їхній щирий захист.
Часто як приклад трансформації корумпованої держави в передову та процвітаючу, наводиться приклад Сінгапуру. Як це могло статися у країні, де у складі населення і зараз 73% китайці? І до влади трохи більше ніж 50 років тому прийшов китаєць Лі Куанг Ю.
Всі згадують, як він протягом першого року правління посадив половину друзів, які просто не могли жити постійно, не тримаючи одну руку в кишені держави. І ці люди привели нового правителя до влади. До того ж знаходилися постійно поряд. А він спершу попередив їх, що красти у держави недобре. А через деякий час просто почав їх садити до в'язниці за крадіжки. Хоча ще раз зазначимо, що вони були в оточенні правителя.
У чому відмінність тієї ситуації від сьогоднішньої у нас? У тому, що Лі Куанг Ю почав зі свого ближнього кола. А інші могли на цю драматичну картину надивитися вдосталь. І зробити собі висновки, що якщо садять «своїх», то…
А в нас зачатки подібної боротьби переносяться кудись туди, подалі. Своїх не чіпаємо, а тим дамо по повній. Свої вони є свої. А далеке коло – геть!
Скільки разів спостерігав процес: раптом спливає жахливий компромат на когось із влади (будь-якого рівня). Що фігурант робить у відповідь? Жорстко бореться з тими, хто все виплеснув назовні. З журналістами, громадськими діячами та іншими. При цьому самі факти непривабливих дій навіть не заперечуються. Навіщо? Він же «свій»! А ті ось усі негідники, про нього таке говорять. Ату їх!
Ну і перетворюється вся боротьба з крадіжкою у владі на ту саму «боротьбу нанайських хлопчиків». Коли боротьбу начебто видно. Але борці насправді одне ціле. А починати треба, і не пізно продовжити будь-якої миті, з ближнього кола. Тоді не буде кортіти й усім іншим.
