Мислення доволі енергетично затратний процес

Принаймні, так нас вчать науковці, чи ті хто звуться такими. Але не про те зараз мова.

А мова про те, чому ми так поспішаємо робити висновки? Чи не для того, щоб перестати мислити?

Тобто чим радикальніше наші погляди — тим менше мислимо? І да і ні. Залежить від того як ви до цього дійшли. «Самі на лижах» (с), чи таки ви пристали на чиюсь думку, спрощуючи енергозатратність? От і зараз, коли пишу, про радикалізм, розуміючи, що тут я не дійшов до певної точки зору і лише спрощую — залишу це міркування на потім. 

Зараз про те, як пан Йосип Зісельс став тим, хто остаточно закрив мої довгі міркування про розвиток особистості, суспільства, громадянського суспільства та держави. Дійсно, я завжди вважав, що жодна революція не замінить собою Еволюцію. Революція може мати вплив на пришвидшення, або зменшення швидкості еволюції. Але саму еволюцію суспільства, як і особистості, неможливо зупинити. Вона, як субстанція, що тече туди, де центр ваги переважає. Тобто якщо суспільство має малий, невеликий відсоток людей, що прагнуть якихось справжніх цінностей, притаманних й іншим, які поки це й не усвідомлюють — то в такому суспільстві настане еволюційна зміна і суспільство отримає суспільний консенсус, — стан при якому більша частина суспільства розділяє ті самі принципи. І відбудеться це завдяки збільшенню кількості першої групи, та зменшенню, відповідно, другою. Еволюційним шляхом.

До прикладу суспільного консенсусу пан Йосип наводить суспільства КНР, РФ — там суспільний консенсус щодо авторитарного управління державою. Там все для них «устаканілось». 

Мені подобається й те, що пан Йосип не зупиняється і продовжує бути дисидентом, який відстоює свої принципи, свої цінності, які не дивлячись на всі зміни в Україні не стали притаманними більшості громадян  населення. Громадянам, здається, таки притаманні. «За правду проти брехні, за співчуття проти насильства» (с), але це не те співчуття, де в нашій державі можливе висловлювання «Какая разніца»  — ні. Це від неосвіченості таке може промайнути.

Так і я, йду свій шлях пізнання миру, становлення особистості і це дуже цікавий шлях. Чим більше міркуєш — тим цікавіше та просторішим цей шлях стає. Раніше такі бесіди були між мною та Другом…Тепер я віддаю це «на бумагу». Загалом рекомендую переглянути програму. В коменті наведу ще одне посилання на інтерв'ю на каналі Ісландія, «Антиподи». Цікава людина, з непохитним стрижнем. Достатньо інтересно, аби взяти, як орієнтир.

На відміну від пана Йосипа, мені такі доводиться йти галсами. Були часи, коли й пани Арестович з Баумейстером на щось відкрили очі, та заставили думати, міркувати, шукати свій шлях. Зараз мені здається очевидним, що те, до чого схиляють ці пани свою аудиторію — це і є авторитарність. Методи якими вони ведуть боротьбу авторитарні. А головне це швидкість, якою вони прагнуть насадити свої переконання. Ця швидкість не притаманна еволюційним методам. Радше це намагання пришвидшити процес набуття центра мас думки противної національному усвідомленню українців, намагання створити альтернативний авторитарний устрій з високими, утопічними цілями типу науково-фантастичного комунізму з кінцевою метою «Ми наш, ми новий мір...» не жалкуючи людських життів в топку паротяга з кінцевою зупинкою в черговому болоті та витверезвлені після угару «Працюй поки не почалося...». Чомусь до цієї ситуації аналогія з пісні юності виплила «Дєти дєрутся, рукі спєшат напрямік, лішь би успеть...»

Цікава штука життя в навчанні.

Інтрв`ю пана Йосипа:
https://youtu.be/LTwUeG1ACf0, https://youtu.be/LTwUeG1ACf0