Наше отупіння вже відбувається — і це не прогноз на майбутнє, а реальність сьогодення. Пластик робить нас менш розумними, менш уважними і менш здатними реагувати на кризи. Мікро- та нанопластик втручаються в роботу мозку, руйнуючи зони, відповідальні за пам'ять, концентрацію, ухвалення рішень і творче мислення. А саме ці якості сьогодні життєво необхідні, щоб здійснити науковий прорив і знайти спосіб нейтралізувати загрозу, яку ми самі ж і створили. Часу на хибні рішення у нас стрімко меншає.
Але втрата інтелекту — не найстрашніший наслідок. Набагато небезпечніше те, що за тривалого впливу мікро- та нанопластик накопичується в мозку й поступово виводить з ладу навіть базові механізми виживання. Йдеться вже не лише про здатність мислити, а про здатність жити. Коли порушується передача сигналів між нейронами, коли запалення стає хронічним, а клітини гинуть швидше, ніж відновлюються, організм втрачає фундамент, на якому тримається життя.
Якщо все це звучить як перебільшення, достатньо подивитися на бджіл. Через їхні малі розміри концентрація пластику в організмі, а особливо в мозку, значно вища, ніж у людини. Вони вже живуть у тому світі, в який ми стрімко входимо. Мікропластик проникає в тіло бджоли через тонку кутикулу або разом із їжею і всього за 72 години досягає мозку. Далі починається процес, моторошно схожий на те, що відбувається в людини: руйнування синапсів, нейрозапалення, загибель нервових клітин, збій у роботі нейромедіаторів.
Бджола втрачає масу тіла, у неї сповільнюється обмін речовин, падає імунітет. Порушується нюх, стирається пам'ять, зникає здатність орієнтуватися в просторі. Бджоли перестають впізнавати своїх родичів, більше не знаходять дорогу до вулика, втрачають зв'язок із колонією. А за тривалого впливу нанопластика руйнування стають фатальними: нервова система просто не витримує навантаження, і деякі особини падають мертвими просто в польоті.
Бджоли — не метафора і не символ. Вони — попередження. Те, що з ними відбувається швидше через менші розміри тіла, у людини відбувається повільніше, але за тими самими біологічними законами. І якщо ми продовжимо ігнорувати цей процес, ми ризикуємо опинитися у світі, де розум слабшає швидше, ніж ми встигаємо усвідомити масштаб загрози.
