Кінець ХХ століття ознаменувався двома великими подіями – розпадом соціалістичних імперій: СРСР та СФРЮ. Обидва розпади не обійшлися баз війн. На Балканах вона розпочалася згодом, а на теренах бувшого СРСР – все тільки почалося.
Війна в Югославії призвела до створення незалежних держав. На мій погляд, для нас є два характерних приклади: Хорватія та Боснія і Герцеговина. Перша – унітарна держава, друга — федерація. Хорватія член НАТО, ЄС. Боснія і Герцеговина – тільки подає заявку до вступу. В першому випадку ми бачимо успіх у справі побудови держави, в другому – довготривала війна та важкі процеси досягнення порозуміння. Думаю, що шлях Хорватії для нас є найбільш цікавим.
Можна назвати багато складових успіхів хорватів, я, зокрема, найголовнішим бачу вибір хорватів на президентських виборах. Нагадаю, хорвати першим президентом країни в умовах війни обрали Франьо Туджмана. Це дисидент з військовою освітою у військовому званні генерал. В результаті швидке створення хорватських збройних сил, підбір талановитих офіцерів та блискуче проведені операції.
У нас, в Україні, часто призивають до досвіду Хорватії. Думаю, що його слід врахувати і розпочати потрібно з президента. Зараз нам на четвертому році війни потрібний президент, який має стати справжнім Головонокомандувачем, який розумівся б на військовій справі та привів би нас до перемоги.
Буде перемога – буде й Україна!
