Буду відвертим. Останні роки мої знайомі перестали бути мені цікаві. Більшість освічені та, начебто, не дурні, але стали явимося одноманітними та скучними. Зокрема, для мене. Всі розмови точаться навколо того, де та в якому готелі відпочивав та що їв на обід.

Ні я не проти відпочинку за кордоном. Я проти того, коли це перетворюється у самоціль, коли тебе оцінюють по тому, як часто ти відвідав той чи інший куточок світу.

Восени зустрів давнього товариша. Давно не бачилися. Поговорили про життя-буття. Приємна, цікава розмова, спомини, але раптом з'ясовується, що я люблю відпочивати в Україні. І все інтерес до мене разом скінчився. Не статусний я. Рівень не той. Раніше, начебто, все було нормально, а тепер… статус.

Можливо так, я не статусний, не модний. Але мені не цікаві фото в соцмережах в одних і тих же позах, не цікаві розповіді про те, як летіли, як засмагали, що їли та якому готелі номера кращі.

І раптом ми потрапляємо в нову реальність. Пандемія, яка не щадить нікого. Карантин. Надзвичайний стан. Закриваються кордони. Два дні назад зателефонував той самий знайомий. Сидить на самоізоляції. Довго розповідав, як він ледь встиг повернутися додому. Жалівся на те, що уряди хочуть закрити кордони років на два. І як тепер відпочивати, куди їздити?

Так, ми змінимося. Пандемія нас примусить. Але які будуть зміна? Дуже сподіваюся на позитивні зміни. Сподіваюся, що зникне кіч, зникне випендрьош. Той самий, середній клас, перестане перетворюватися у тупого обивателя, який із захопленням розповідає про смак їжі та хруст французької булки.