Велика стаття з хронологією провалів та зрад, написана на основі свідчень і згадок, написана щоб нагадати, що Маріуполь остаточно здали 20 травня 2022 й щоб ніхто не повторював помилки, які тут розглянуті.
Провал 1. Мобілізація на окупованих була проігнорована. Адміністрації Порошенка та Зеленського за 8 років амніствували 1,5-3 тисячі ідейних рашистів, які воювали проти України, скасувавши овинувачення проти них. Але тим, яких москалі мобілізували на окупованих, які за 8 років не підписали контракту, НЕ запропонували скасування покарання й полону в обмін на здачу в полон до ЗСУ під час першого бою.
17-18 лютого 2022 — москалі починають активніше атакувати, ніж зазвичай, ЗСУ «непровокують», тобто ні якої адекватної відповіді в т ч контрбатарейного вогню проти артилерії ворога, яка обстрілювала позиції ЗСУ, не було. Так тривало десь до 24 лютого.
Провал 2. 24 лютого ППО не відомо куди діли. ППО складалась з 2-4 БУКів, але або вони були кинуті й знищені ударом РСЗВ з Єйська або затрофеєні ворогом. Або ж виведені прикривати якусь Кончу-Заспу. В Маріуполі є достатньо щильно забудованих цехів, з міцним дахом, в яких можна сховати й викатувати БУКи на короткочасні полювання на висотні цілі, а потім відразу ховати. БУК має вбудований радар, таким чином йому не обов'язково мати зовнішній радар. Хоч той радар не відрізняє бомбардувальник від пасажирського літака, наказ Командувача ВПС від 23 лютого 2022 дозволяє збивати все.
Провал 3. 15 лютого рашистка Верещук оголошує, що нарешті розмінували чонгарські мости, щоб запустити «шатли». Їх ще можна було підірвати 23 лютого, але офіс Зе це заборонив ("ми були не готові підривати мости" як казав подоляк). Хоча знали, що 35 бригада фактично не була бригадою й була не боєздатною вести бойові дії як бригада. Таким чином, дорога на Мелітополь була відкритою.
Провал 4. Перешийок, перед яким у ЗСУ ще з весни 2014 кілометрові укріплення, що на ньому відбулось, що москалі крізь них проїхали до Нової Каховки? ЗСУ (59 бригада) були відведені, бо, на знімках з Гугл-Мапс й інших Інтернет-мап немає слідів а ні обстрілів, а ні руйнацій бліндажів високоточною зброєю.
Але ще був шанс зупинити окупанта по річкам Дніпро в Херсонській й Молочна (Василівка-Токмак-Мелітополь) в Запорізькій областях.
Провал 5. Місцеві адміністрації та військомати(ТЦК) в Херсонській, Запорізькій областях саботували формування ТРО, ТРО була голова лише в нашій Донецькій області і в найзахідніших накшталт Волинської, Львівської. В нас, бо в нас тут була маленька військова хунта — ВЦА, а там, бо там люди розуміші й обирали націоналстів, а не олігархів та клоунів. Це урок.
Провал 6. Запорізька АЕС. Місто було окуповане 2 чи 3 березня, населення збудувало барикади, але не мало зброї. За тиждень було можливо направити сотню бійців для демонстративного розміщення у будівлях з реакторами, а також доставити по Дніпру й гвинтокрилами зброю та боєприпаси населенню й роздавати як у Києві всім бажаючим. В такому випадку ми не лише зберігли би АЕС, місто Енергодар й Запорізьку ТЕС, а й мали б недоторканий плацдарм — АЕС для контрнаступу, бо місце з реакторами москалі б зассали обстрілювати як вони боялись обстрілювати у нас в Маріуполі квартал з Синагогою й Грецьке консульство. А тому там, де реактори, можна було би ховати боєприпаси й не соромитись цього, робити їм "А ЧЬО ВИ НАМ СДЄЛАЄТЄ", а не навпаки. Це урок.
Після окупації Мелітополя ще залишався шанс врятувати південь Донецької обл й на диво для Бердянська або ціною його руйнації врятувати Маріуполь. Для цього треба було підривати мости через Берду й виставляти по ній ТРО Донецької області та підрозділи Азову. Й тримати Волноваху. Таким чином залишались би 2 автомобільні комунікації Велика Новоселівка — Нікольське — Маріуполь й Курахове — Вугледар — Волноваха — Маріуполь й навіть залізниця Маріуполь — Волноваха.
Провал 7. Відведення ЗСУ з села Петрівське у 2019 році. Тоді ЗеГніда та гніда Сівоха придумали (або отримали інструкції з москви) відводити ЗСУ з лінії фронту. Відведення призвело до того, що висота й зручна для танквого наступу ділянка шириною 4 км й глибиною 2 км була здана, підрозділи ЗСУ були виведені з неї, мінування зняли, а окопи ЗСУ, які копали руками під обстрілами роками, ОБСЄ прикопали землерийною технікою. Через короткий проміжок часу після відведення, москалі захопили ту територію, вклинившись в оборону ЗСУ. При цьому від Новотроїцького до Петрівського у ЗСУ було мало позицій оборони, а після відведення стало ще менше у гірших географічних умовах. Навпроти ділянки відведення нових укріплень не копали, а навпаки за новим договорняком про пєрєміріє було заборонено навіть розширювати окопи під страхом штрафів. Це призвело до того, що за 24 й першу половину 25 лютого москалі розвалили всю цю ділянку фронту й окупували село Бугас поруч з Волновахою, через яке проходить автошлях Маріуполь-Волноваха-Донецьк.
Таким чином щоб доїхати до Маріуполя з Вугледара, уже треба було обїздити селами західніше й південніше Волновахи.
Провал 8. Розвал 53 бригади ЗСУ. 53 механізована як й інші механізовані складалась тоді з 3 механізованих й 1 танкового батальйонів, а також артилерії та ППО ближнього радіусу дії. Вона обороняла ділянку від полів між Донецьком та Оленівкою до Гранітного включно. Сусідом зліва була здібна 54 бригада, а зправа 36 бригада. Також біля Волновахи був батальйон Айдар, імовірно на стику з 36, а позаду 53ї — Волновахська ТРО. Лівий мехбат 53ї обороняв від полів між Донецьком та Оленівкою до Новотроїцького, центральний від Новотроїцького до Новоласпи й правий від Новоласпи до Гранітного включно. Центральний, де не вистачало підготовлених позицій й була зона відведення ЗСУ, був розбитий за 2.5 доби. Далі сталось щось невідоме, імовірно дезертирство або зрада і всі 31 танк танкового батальйону 53 бригади дістались москалям неушкодженими. Але ще залишались 2 боєздатні батальйони, які тримали позиції та недбале командування 53ї бригади не справлялось, а потім кинуло бригаду. Москалі почали бої за Волноваху проти тероборони міста, а також здійснили бронетанковий прорив автошляхом до Маріуполя. Таким чином правий батальйон 53 бригади був відрізаний, там же був й батальйон Айдар. Айдар потрапив в полон, а куди дівся правий батальйон 53ї, мені не відомо, москалі зайшли в Гранітне без бою прибл. 1 березня. Можливо батальйон втік, а можливо в полоні. До Маріуполя він не відступав. Якщо правий — 3й, то він був недоукомплектований людьми. Лівий батальйон продовжував оборону в координації з командуванням 54 бригади. Обвал фронту на схід від Волновахи призвів до того, що з сіл на південь, схід від Волновахи в Маріуполь почали тікати біженці, бо вірили, що Маріуполь ніхто не здасть. В місті їх почали розселяти в т ч по гуртожиткам й подібним будівлям, які як раз москалі цілеспрямовано бомбили.
Таким чином обвал 26 лютого призвів до того, що залишалась остання безпечна дорога Вел.Новоселіка — Малоянисоль — Нікольське — Маріуполь.
Провал 9. Зрада у Бердянську. Відбувалось це 27 лютого. Бердянськ не був порожнім, місто використовувалось як тилове для Маріуполя, в основному через нього йшли ресурси ЗСУ на маріупольську ділянку фронту, Аеропорт Бердянська був базою ЗСУ з запасами зброї, боєприпасів. Також в місті були підрозділи ДПСУ й 1(18 гаубиць) або 2 (36 гаубиць) дивізіон артилерії берегової охорони 406 артбригади ВМС ЗСУ. Озброєння — гаубиці Гіацинт-Б з дальністю 29,5км, майже як в М777. Штаб Азову хотів, щоб вони вийшли на позиції й зустріли артвогнем колону москалів, яка ще їхала в бік Бердянська й розбили її, але ті вирішили здаватись, бо їхня бригада ніколи не те що не воювала на сході, а й не була присутньою в Донецькій, Луганській областях, в них залізне алібі, що немає москальської крові на руках і тому воювати вони не будуть, а дочекаються й здадуться. Тоді Азов спробував віджати в них гаубиці, але процес затягнувся юридично (або ті їх обороняли від малочисельної групи азовців), зрадники дочекались москалів і здались їм. Щось подібне відбулось і в Аеропорту та з підрозділом ДПСУ. Тоді в Аеропорту москалям дістались жирні трофеї крім 18-36 гаубиць Гіацинт-Б. Серед них і перші Джавеліни щодо яких ми обіцяли, що не просремо їх москалям. Урок в тому, що всі мають бути пов'язані кров'ю, якщо не вистачає вірності та гідності.
Відкрилась дорога з Бердянська на Донецьку обл, але москалі, які прорвались повз Волноваху 26 лютого, випередили москалів з Бердянська й 1 березня були в смт. Старий Крим, таким чином дорога між Нікольським й Маріуполем була теж блокована. Тоді ж Азов вибив москалів з Старого Криму й до 3 березня ще було можливо безпечно вїхати в місто й виїхати. Тоді місто оточили з Запорізької обл і тоді ж в щойно окупованому райцентрі Мангуші москалі влаштували мобілізацію на роль приманок.
Від мобілізованих з окупованих Донецька-Макіївки в колаборантські полки я чув, що їм казали, що місто здане по договорняку і ЗСУ мали бути вивединими, а Азов залишити трошки повоювати для збереження репутації чи для його повного знищення, а їхня основна задача повісити прапори. Це їм так казали москальські командири, можливо брехали, а можливо й ні, особисто в мене є сумніви, що це брехня.
Провал 10. В Маріуполя на захід від міста все таки були заздалегідь (у 2016 році) підготовлені укріпрайони, але генерал Содоль вважав, що краще забарикадуватись в місті і тому вони не були використані, а просто здані й досі, у 2025 стоять цілими. Теоретично, ще довгий час могли тримати оборону Нікольського, таким чином залишалась би хай і прострілювана, але дорога на місто плюс поля, над якими безпечно могли би курсувати гвинтокрили.
Мінімум до кінця 3 березня залишався безпечний від наземних ППО коридор для гвинтокрилів. В ЗСУ на той момент було понад 70 транспортних гвинтокрилів Мі-8, кожен з яких здатний переміщати 5,5 тонн ватнажу. Якщо брати за середню вагу 80кг, а людей набивати як в останній автобус, то 5500/80=70 осіб. Якщо їх евакуювати до Вел.Новоселівки або Вугледара, то на політ Вугладар-Маріуполь-Вугледар витрачалось би менше 3 годин й відповідно за 18 годин можна було здійснити 6 польотів й 1 гвинтокрилом на добу евакуювати 6*70=420 осіб. Якщо б цим займались 3 доби 10 гвинтокрилами, то 420*10*3=12060 мешканців. Цієї цифри достатньо, щоб евакуювати найцінніші кагегорії осіб: дітей, дружин, батьків війскових; чинушів: мера, депутатів; відомих активістів. Тобто категорії, яких москалі беруть в полон та вбивають або використовують для пропаганди. Бо були такі активісти й їхні родичі, які розуміли, що у випадку полону їх катуватимуть й вб'ють і щоб не потрапити в руки москалів, коїли самогубства.
Провал 11. 36 бригада Морської піхоти, яка обороняла ділянку фронту від Гранітного до Азовського моря, за структурою повторювала мехнізовану бригаду й в неї мали бути ПЗРК, яких не бракувало до 2022 й яких в лютому 2022 давали сотнями, а в березні 2022 давали тисячами. Наявність ПЗРК унеможливили би застосування штурмової авіації над містом, а основну шкоду місту від авіації нанесла штурмова авіація — 50и річні Су-25. На фронті теж через ПЗРК москальські пілоти тримались би подалі від позицій ЗСУ в 4-5 км від фронту й їхній вогонь не був би ефективним.
Провал 12. В місті був голод, якого можна було уникнути, якби прийняли рішення дозволити всім, в кого є автівка, вивозити зерно з порту, хоч воно й належало бізнесу з зах.Європи. Можна було піти ще далі й роздавати його в обмін на копання оборонних перешкод в місті, проходів між підвалами будинків, що врятувало би від обвалів. Коли вибір між нічого не їсти й їсти напівварене зерно, то другий варіант краще, тим паче що борошно можна зробити навіть тертям між двома каміннями, хоч це буде дуже не якісне борошно, але на початку існування Продавнього Єгипту з такого робили хліб.
Провал 13. В самому місті не було укріплень. Ворог почав наступальні дії 18 лютого, 22 досяг перших успіхів, 22 був ультаматум здати область повністю, з 22 лютого до 3 березня минуло 10 діб, протягом яких можна було перекопати комунальною технікою як основні дороги, так і будь-які, якими можна заїхати в місто бронетехнікою. Треба звернути увагу, що якщо роздивлятись зараз з супутників оборонні споруди України, то є завчасно прокопані позиції для піхоти ЗСУ, а інженерних перешкод, наприклад протитанкових рвів немає, а як раз саме вони дають змогу мінімізувати кількість піхоти, необхіду для оборони. Це урок всім містам Сумської обл, в яких немає протитанкового рва навколо міста, а в окупованого Токмаку є.
Провал 14. Промоскальські кординатори на сході міста.
На сході міста під час москальського наступу була не мала кількість підвальних лідерів, які в умовах інформаційної блокади все знали і в яких був мобільний зв'язок. Як я зрозумів — це були агенти Московії або мгб дири, в яких вже були СІМ-картки фєнікса, покриття якого було на сході Маріуполя з тих пір як окупанти його створили в 2015-16. Так звана сбУ прогавила формування в місті цілої мережі агентів, які займались москальською пропагандою й задурюванням людей.
Провал 15. В підрозділі ТРО в бувшому Велико-Новоселівському районі командир забороняв рядовим атакувати москалів під час наведення мосту через річку, а казав спостерігати. Після наведення мосту, по ньому прорвався ворог і прорив був зупинений аж біля Великої Новоселівки, тобто ворог просунувся на приблизно 45 км і якщо до того кільце оточення навколо Маріуполя було приблизно 25-30 км шириною, то після найближчим неокупованим н.п. став Вугледар у 75 км від міста. Цікава доля зрадника чи дибіла.
Провал 16. Теж сбУшний. В Маріуполі є одним з найбільших інтернет-провайдерів Трініті. У того самого власника є в окупованому Донецьку провайдер ТРК Метро / Трініті. Власник вірно служив москалям і передавав в окупований Донецьк списки відвіданих сайтів маріупольськими абонентами, за що отримував регулярну винагороду від окупантів — окупанти дозволяли йому рейдерські захоплювати дрібних і навіть великих провайдерів Донецька та Макіївки. Після окупації Маріуполя він пустив коріння в Києві, а філіали Донецька та Маріуполя вже повністю об'єднали в одне ціле і зараз він найбільший провайдер на окупованій частині Донецької області. КИЇВ, ТОБІ УРОК!
Провал 17. Весь радіопростір Маріуполя після знеструмлення Маріупольського телецентру, а він цілий і зараз, бо його москалі не бомбили, а наші коли відступали, теж не підірвали, був виключно москальським. Щоб піймати сигнал укр.радіостанцій, треба було жити в Кальміуському районі й використовувати антени, а також підібрати потрібне місце, де буде сигнал. Просто необхідно було запустити роботу своєї радіостанції в місті, навіть якщо лише на 10 хв на годину, щоб заощаджувати пальне для генератора, але це було необхідно, а у випадку знищення телецентру використовувати опори ЛЕП в якості антени передавача. Бо коли все українське замовкло й залишилось лише москальське, в головах людей зміна інформаційного простору працює як зміна країни, також ними можна було як завгодно маніпулювати, а зкоординувати на копання окопів в місті стало неможливим.
Провал 18. Відсутнісь зв'язку. Мобільний зв'язок і Інтернет йшли в Маріуполь по 4 оптиковолоконним лініям: 2 з Волновахи, 1 з Полог й 1 з Бердянська, Волновахські були перебиті в процесі просування лінії фронту в місті або через знеструмлення повторювача 2 березня. Щодо інших 2, то вони скоріш за все були вимкнені в окупованих Бердянську та Пологах. Враховуючи кількість інфільтрованих агентів, в т ч понаїхавших з окупованих територій, в яких хати й родичі в окупації, чим їх шантажували на різні антиукраїнські дії, а також місцевих зрадників, був сенс вимкнути Інтернет в місті і самим, щоб вони не передавали розвіддані, хто й у який бік поїхав. Тобто якщо Інтернет вимкнули наші, я до цього поставлюсь з розумінням, а мобільний телефонний зв'язок треба було зберегти, Київстар це намагались робити в межах однієї базової станції в центрі міста, але цього було не достатньо. Моб.зв'язок був потрібен не лише заради можливості поговорити з кимось, а й заради СМС:
в СМС можна було би надсилати короткі новини й перед короткотривалим запуском радіостанції надсилати список FM-частот, на яких шукати радіостанцію, бо їх бажано міняти через те, що москалі як мінімум, намагалися би глушити своїми радіостанціями, а також пеленгувати місце. Всього на компактне місто було достатньо 3-4 веж мобільного зв'язку, щоб його можна було ловити по всім районам й на прилеглих до міста територіях. Це можна було зробити крізь супутниковий Інтернет, а базові станції живити від акумуляторів та генераторів, але не постійно, а наприклад на пів години раз на 3 години, щоб заощаджувати пальне.
Провал 19. Відсутнісь генераторів. Весь струм в місто йде через 2 підстанції Зоря та Мирна, які знаходяться північно-східніше міста і були досяжні для артилерії ворога, а підстанція Азовська на нестандартному струмі і могла отримувати лише з окупованої Старобешівської ТЕС. Тому в місті мав бути резерв — генератори на 20-100кВт. Їх ще можна було доставити у достатній кількості протягом всього лютого.
Провал 20. Нестача й втрати пального.
Його потрібно було накопичувати в місті, але не у цистернах на залізничних станціях, а на першому етапі закотити їх у чималі цехи ММК, Азовмашу, Азовсталі, через які проходять колії й робити це вночі, коли це бачать менше супутників. На другому етапі треба було зварювати металеві ємності й розміщувати пальне по підвалам будинків, щоб ні який авіаудар не міг залишити без пального.
Провал 21. Брак боєприпасів. З БК все вийшло погано, бо основних складів було 2: Мирне (Янисоль) й Нікольське. 24 лютого склад в Янисолі був обстріляним, частина боєприпасів здетонувала, але значна частина також залишилась цілою. В такій ситуації Азову слід було конфісковувати цивільні вантажівки й легкі автівки і старатись завезти в місто як можна більше боєприпасів, а розподіляти їх у малих кількостях по підвалам, але не робити великі склади, які легко втратити від авіаудару.
Провал 22. Прокол з ударними гвинтокрилами. Спочатку про Маріуполь забули, Україні (і населенню тилових територій і Зеленій ОПі і схоже навіть ГШ Залужного) більше всього не вистачало для Маріуполя УВАГИ, потрібної зброї Україні дали достатньо, її треба було сюди доставити. Але і польоти гвинтокрилів були якісь імітаційні.
Всього до Маріуполя згідно офіційної версії було направлено 16 рейсів гвинтокрилів:
12 транспортних й 2 ударних долетіли до Маріуполя
10 транспортних успішно повернулись
2 транспортних були збиті на лінії фронту в Запорізькій обл під час спроби залетіти на окуповані території для польоту в бік Маріуполя.
2 транспортних долетіли до Маріуполя й були збиті під час повернення під час останнього рейсу
2 ударних Мі-24 були збиті під час повернення під час останнього рейсу
Перші польоти були відносно безпечними, бо кільце оточення навколо Маріуполя було зформоване з мобілізованих на окупованих територіях, яким давали лише стару стрілецьку зброю та які мали дуже низькі підготовку та мотивацію. Коли над ними пролітала пара гвинтокрилів, вони навіть не здогадувались, що то не москальські. І москальське командування дуже імовірно, просто не знало що в Маріуполь літають гвинтокрили + це було не часто, аж поки наші не додумались разом з 2 транспортними направити 2 ударні Мі-24, які полетіли полякати й побомбити москалів на сході від Азовсталі. Тоді москалі спохопились й збили всі 4 під час повернення, 2 транспортних з пораненими, вони впали з низької висоти і там були виживші на момент падіння й 2 ударні. Після цього дурного польоту польоти в місто припинили, а населенню України набрехали, що припинили бо багато збивали. Так збили всього 2, а інші 4 уже було наслідком самовикриття.
Провал 23. Піар-гвинтокрили. Літали вони парами по 2 транспортних Мі-8, кожен з яких здатний нести по 5.5 тонн вантажу, тобто під час кожного польоту в місто можливо було доставити 11 тонн вантажу, а загалом 11 множимо на 6 рейсів й отримуємо 66 тонн.
Місто потерпало від штурмової авіації ворога, це Су-25, які коли бомблять ціль, спускаються вниз на висоту 40-100 метрів і є легкою збобиччю для ПЗРК. 1 ПЗРК Стінгер, яких лише на березень й лише США, не рахуючи інші країни, передали 3000, важить 20 кілограмів! Маріуполю їх з запасом вистачило би 30-40, тобто 600-800 кг з 66 тонн. Припустимо, в кожен гвинтокрил їх мали б покласти по 10, тобто за рейс 20 й 400 кг з 11 тонн. Чому на Стінгери було табу, за 3 роки так ніхто не спитав, а ні Зеленського, а ні Буданова.
Таке саме питання щодо NLAW, Джавелінів, які були потрібні в місті і які важать десятки кг. Чому їх майже не доставляли, якщо врахувати, що їх передавали Україні тисячами і навіть десятками тисяч? Чому через відсутність протитанкових засобів доводилось москальські танки підпалювати коктейлями Молотова й добивати з БТРів-4 уламковими 30мм боєприпасами?
Таке саме питання і щодо води, навіщо її доставляли, якщо тут з нею не було великих проблем? А от харчі були потрібні — в першу чергу шоколадна висококалорійна продукція.
І питання щодо поранених, яких вивозили у кількостях приблизно до 15 на гвинтокрил, хоча якщо зробити багатоярусні дерев'яні піддони, на які заштовхувати носилки з пораненими, то в 1 гвинтокрилі можна б було вивозити по 40-50 поранених, тобто майже усіх з тих 500+. Треба було організувати населення міста на вироблення, для цього потрібні лише дошки та цвяхи.
Ці польоти гвинтокрилів через окуповані території зображуються як щось суперпродумане, щось супергероїчне, але вся їхня успішність трималась не на плануванні рівня SAS (англійського спеціального десанту), а на тому, що оточували місто дезорганізовані майже ні чим не озброєні моби з окупованих територій, які не здогадувались що то гвинтокрили ГУР (ЗСУ), а їхнє командування навіть не підозрювало, що хАхли літають в Маріуполь й назад. Як тільки самі розкрились, то й літати припинили й набрехали, що це через надвеликі втрати. Втрати завжди неприємні, та вони меніші, ніж втратили літаків Су-25 під час атак на гору Савур-Могилу влітку 2014 року. В кожні 11000 КГ повинні були входити, на мою думку: 20 ПЗРК Стінгер = 400 кг, 100 ПТРК Джавелінів (1600 кг), керовані снаряди 152 мм Квітник або трофейні Краснополь, які могли бути затрофеєні у Київській, Чернігівській, Сумській областях.
НЕ треба було привертати увагу ударними гвинтокрилами!
Таке відчуття, що польоти були для підняття бойового духу на Азовсталі, а не для підняття технічної боєздатності гарнізону міста.
Які харчі накопичувати. Найважливіше накопичувати висококалорійні харчі як то батончики Снікерс, MARS, шоколадки й харчі, які довго не псуються, наприклад курячі яйця й в холодний період — солоне сало. Перші — це енергія й цукор для мозку, другі — це білок, який потрібен для функціонування клітин, третє — це теж енергія. Аналогічно не можна робити великих складів, якщо вони доступні для ворожої артилерії, авіації чи ракет.
Провал 24. 501 батальйон МП. Батальйон у кількості 277 осіб капітулював з 3 на 4 квітня. Якщо припустити, що він мав штатну чисельність механізованого батальйону у 426, що дуже сумнівно, то виходить, що його загальні втрати загиблими, полоненими, пораненими й дезертирами за місяць боїв в оточенні склали до 149 осіб або 35%. Організатори капітуляції комбат, його заступник та незначна кількість невідомих бійців. Заступник комбата був відпущений москалями з полону, деякий час жив в охоронюваному колаборантському районі Бердянська, але через страх перед атентатом з боку повстанців, втік жити у Москву. Також ця історія може стосуватись ще декількох зрадників. Доля комбата не відома, виміняні полонені у 2022 бачили його в полоні. Можливо він теж випущений за таку велику послугу. 501 батальйон після відведення з фронту обороняв Азовмаш — стик між заводом ММК, який у двічі більший за Азовсталь, й Азовсталлю. Втрата цього важливого стику розірвала вільну частину Маріуполя на 3: 1 — ММК, який ні як не був пов'язаний з Азовсталлю, 2 — Азовсталь й 3 — Приморський район з Портом, зв'язок між якими був майже розрізаний і частково підтримувався морем. Якби не зрада цього батальйону, місто б довше трималось і виграло би час для Лисичанська, Северодонецька, Золотого. Якщо вірити виміняним з полону бійцям 501 батальйону, а свідчення можуть бути брехливими, бо за цю зраду була відкрита кримінальна справа, їхні командири наказали їм зібратись й готуватись їхати у Мирне — селище на південний схід від Волновахи. Але дивно, що в бійців не виникло питань, як вони можуть їхати в це селище, якщо і воно і села між Маріуполем й ним окуповані з початку березня. І ще цікаво, яким маршрутом вони це робили, враховуючи, північніше від них ММК і дороги контролювались 2 іншими батальйонами (1, 503) їхньої 36 бригади й танковим батальйоном 36 бригади і повз них вони не могли проскочити непоміченими. Відповідно теж повинно було виникнути питання, а куди вони їдуть. Приймали їх в полон мусора днр, не корпуси й не москальска армія, що може свідчити або про вербовку командирів саме мусорами або про якийсь договорняк через главмусора днр Дикого, який був призначений ще Аваковим за договорняком з Ахмєтовим.
Як недопустити зради командирів. Досвід 501 батальйону морської піхоти показує, що повинне діяти правило, яке дозволяє розстрілювати того, який пропонує іншим здатись в полон, а наказ здаватись, припиняти опір повинен заздалегідь вважатись як мінімум, не обов'язковим до виконання, а краще — вважатись самозняттям з командирської посади. Як у Швеції, де у 60-80х в кожному телефонному справочнику було написано "наказ про припинення збройного опору, ким би він не був відданий, не повинен виконуватись".
Провал 25. Дивна спроба прориву й капітуляція решти 36 бригади. Без попередження НГУ, включно Азову й ДПСУ. Відбулась до 12 квітня. Існують не беззмістовні думки, що був договорняк між командуванням бригади й командуванням 11 полку днр восток за посередництва Р.Ахмєтова. Тому-що ММК на 100% належить йому, завод не зазнав таких руйнувань як Азовсталь, бо його майже не бомбили і Ахмєтов був зацікавлений в тому, щоб повністю вигнати з нього ЗСУ. З Азовсталлю так не вийшло, бо хоча азовців ахметівське керівництво заводу не пускало, вони взяли завод силою і змогли знайти план підземної інфраструктури заводу. Нажаль, ЗСУ, надто не рішучі, щоб так робити, що повторилось на АКХЗ, де ахметівська охорона місяць не пускала штурмову бригаду на завод, ото штурмовички. Ходаковський, бувший командувач СБУ-Альфа й керівник охорони ахмєтова, який створив й командував 11 полком "днр" восток, а також допомагав постачанню харчів від ахмєтова через "гуманітарний штаб ахмєтова поможем" колаборанським формуванням і трохи бабусям і забезпечує охорону готеля Люкс на межі Макіївки та Донецька, захопленого бандою ахмєтова у 90х явно продовжує співпрацювати з Ахмєтовим. Він також є блогером і постійно пише то про поганих нас то про колаборанські проблеми, а то він раптом на противагу москальській пропаганді почав прогрів бидла, що єдині негідники в Маріуполі — це Азов, а ЗСУ можна і випустити. Чи мало це якийсь вплив на рашистське бидло, я не знаю, а на наше довірливе й продажне це могло мати вплив. Цей 11 полк за рахунок мобілізації перетворений на бригаду й приймав участь в штурмі Маріуполя. Якось не очікувано 36 бригада почала виходити: комбриг Баранюк, танковий батальйон і ще якісь підрозділи. Їхню колону москалі розбомбили артилерією, а комбриг згідно українських офіційних ЗМІ загинув. При цьому невелика кількість людей на бронетехніці таки вирвалась на вільні території. З долею цього Баранюка щось дивне, бо він не загинув й в москальських ЗМІ показували інтерв'ю з ним ЖИВИМ у полоні, а деякі полонені свідчили, що бачили його живого в полоні у вересні 2022. В українських ЗМІ не спростували власну брехню і виглядає так, що українська сторона боїться його повернення з полону, що він став людиною, яку не можна згадувати, але й зрадником його теж не оголосили. З цього можна зробити висновок, що він знає щось таке, що в Україні хотіли б приховати від населення і відповідно, поки він в полоні, він є інструментом шантажу України. Щодо 2 батальйонів МП, які не проривались, то більшість з них здалась в полон 12-13 квітня, загалом 1350 осіб, інші прорвались на Азовсталь під командуванням Волинського, а зовсім мала група, користуючись тим, що Маріуполь був оточений в основному, мобілізованими з окупованих територій, вийшли на вільні території ногами.
Провал 26. Азовсталь. Основні провали були в тому, що в гвинтокрилах не доставили Стінгери, які змогли би збивати стратегічні бомбардувальники, що бомбили завод з висоти до 4 км. Чи дійсно була нестача БК та харчів на Азовсталі, не відомо. Командири правильно робили, що через Інтернет викривали Адміністрацію Зеленського та його попередника у тому, що їхній Цирк ігнорував повідомлення про підготовку москалями наступу і не віддавав накази на підготовку до оборони. Це било по рейтингу Зеленського і як я підозрюю, Зеленський їм набрехав про договорняк, що їх символічно потримають 4 місяці в полоні й відпустять, йому треба було їх заткнути як можна швидше у будь-який спосіб. В полоні москалі ставляться по різному жахливо, до донецьких найгірше бо це є найбільш ідейні, потім йдуть бандерівці — люди з найзахідніших областей, потім інші, а в Азові тільки з Донецька та Макіївки було 120-130 осіб з 1500. Також залежить від того, з якого підрозділу, доброволець чи мобілізований, до речі тому краще всіх оформлювати як мобілізованих. Безпечніше й раціональніше було віддати москалям поранених і щоб тих, які не можуть самі йти, несли прикордонники, патрульні та НГУ з 12 бригади, а Азовцям й ТРО Маріуполя після цього зірвати договорняк, сховатись у підземній інфраструктурі Азовсталі і там чекати, але в жодному випадку не здаватись так швидко. Особливо ТРО Маріуполя й Азовцям з Донецької обл, могли заявити, що в москслям не вірять і не будуть виходити, поки попередні не будуть всі випущені. Такі дії були б кращі, ніж те, куди вони здались і це всім було заздалегдь відомо.
Провал 27. Суспільство навіть під час війни, яку москалі почали в лютому 2014, жило в мирній системі координат, а адміністрації спочатку Порошенка, а потім і Зеленського старались і досі стараються максимально приспати національну свідомість й мілітаристські настрої, бо це ж забиратиме в них голоси на користь націоналістів. Тому хоча фронт був поруч з Маріуполем, москалі регулярно обстрілювали Талаківку і час від часу Сартану, люди в місті як і у всій Україні далі 10 км від фронту, жили так, наче війни немає, війна далеко. Тому найкраще морально були готові ті, хто жив побєдобєсієм — українські рашисти, які хотіли повторити. Решта були морально не готовими жити у підвалах, мати накопичення харчів, води, їсти не смачну гидотну їжу, дивитись на трупи й нутрощі, копати траншеї і навіть не знали, як це робити. Максимум їхніх вмінь було зробити шашлики. Так само дикий страх перед обстрілами й в той же час нерозуміння, що якщо там снайпер, туди не можна.
Провал 28. Лише Один Герой. Боєць Азову з Луганська не став здаватись, випросив командира щоб той оформив його як, імовірно, загиблого від обстрілу, жив у каналізації і дочекався, поки москалі зняли оточення з заводу, вийшов в місто, а з міста окупованими територіями дійшов до неокупованих. Його друг планував це робити разом з ним, але в останній момент здався разом з усіма і він досі в полоні, хоча разом їм було би легше виходити. З ТРО Маріуполя це можна було би краще провернути — знищити всі існуючі списки і почекати, щоб люди розійшлись по домам. Ті, яких ніхто не знав, що вони в ТРО, нікому б було здавати окупантам або був би час звалити з окупації. Урок: носіть маски, не соромтесь ховати обличчя від зайвих очей, знищуйте списки. В УПА не було імен та прізвищ, а лише псевдо і право вбивати за Україну.
МІСТО ЗАРАЗ. Місто окуповане, але заяви мерії про 90% зруйнованих будинів, 80% з яких не підлягають ремону відверта брехня. Кальміуський район цілий, руйнацій мало, Приморський — точкові великі біля Аеропорту, Порту, також зруйнований вокзал, решта все ціле і сам порт має незначні руйнування, тому він працює з травня чи червня 2022, вивозить ахмєткін метал та зерно, чинуші "днр" та понаїхавші з Московії позаселялись у багаті приватні будинки на узбережжі моря. Сильні руйнації йдуть дугою в бік мосту до Азовсталі між автошляхами з Запоріжжя та Бердянська й на лівому березі від мкр Східний, розбитому термобаричними вибухами й села Виноградного до Азовсталі. У деяких рашистів була ідея запустити у роботу ММК, але москальському олігархату великий конкурент не потрібен, тому завод перетворений на бази окупантів, рембази окупантів, а місцями його просто пилять на металобрухт,те саме з Азовсталлю, потрапити тули цивільному не можливо. Деякі працівники ММК поїхали працювати на Алчевський металургійний в окуповану частину Луганської області, де багато працівників звільнилось протягом 2018-21 через сильні затримки зарплат. Також там багато працівників, а саме тисячі, якщо не десятки тисяч було мобілізовано прямо з заводу. Замінили найманцями з Маріуполя, Алчевський завод на відміну від ММК й Азовсталі вміє виробляти спеціальні види сталі для броні, для снарядів тощо і зараз працює у 3 зміни, спроб вивести його з ладу а ні ЗСУ Хаймарсами, а ні ГУР дронами не робили. Основна думка в корінного населення Маріуполя, що Україна нас зрадила. І якщо раніше це стосувалось лише адміністрації Зеленського, то зараз такі думки і щодо цивільних, які хочуть розміняти нас на період без активних бойових дій, так зване пєрєміріє, слово, яке для всіх, хто в окупації звучить гірше за будь-яку образу й будь-яке прокляття. Ми — корінні мешканці чекаємо на ЗСУ, на знищення мостів через Кальміус, знищення мостів в Новоазовську, що було б першою ознакою, що Україна починає серйозно воювати за південь — знищувати комунікації з Московією. На мою думку зараз в місті живе десь приблизно 50% від кількості населення до окупації, але приблизно кожен п'ятий, якщо не кожен четвертий — це понаїхавші з Московії: родини москальських окупантів, підселені мігранти-азіати, які працюють на будівництвах, чинуші з москви й чинуші "днр" та їхні родини. Для москалів й для колаборантів з окупованих до 2022 року териорій окупація Маріуполя, його руйнація й фільтрація-денацифікація — це як повторення штурму Берліна у 1945, яке вони мріють повторювати як апогей побєдобєсія, захоплення Києва, руйнація Львова і все це разом і одночасно і в одному місці. Ставленння до населення Маріуполя як у москальських окупантів до німців у Берліні в 1945, при чому таке ставлення не сильно проявляється по відношенню до мешканців населених пунктів поруч з Маріуполем, а в Маріуполі проявляється найбільш відверто. Це за те, що любимо Азов й чекаємо на ЗСУ, а не пєрєміріє.
Ще один урок, якому треба було повчитись в Україні в москалів — це як тут окупанти розселяли населення, яке залишилось без житла. Вони просто заселяли в житло тих, хто втік і це робилось як в Маріуполі, так і в селах поруч, були навіть випадки підселення. З Україні втекло купа багатіїв та ухилянтів, неправильно заселяти біженців у спортзали та школи, коли хати втікачів й тим паче ухилянтів пустують, хай достануться родинам військових й територіальних оборонців зі сходу.
