Думка про те, шо мині шос не фатає для повного щистя не давала спати від останнього відвідування філармонії. Шос мучило, крутило і нійяк невідпускало. До екстрасєнса ходив, на ефір стб звонив шоп взяли на передачу про «соромлюси свого тіла», но сірамно було не то.
Когди стало совсєм нєвмоготу і жінка увиділа шо марнію не по днях а по годинах, прідложила вихід з ситуації — отако взяти і сходити в тіятр.
Бгг. Обрадувавси я, і сів за таблєту шоп купити білєти в партер на найближчу виставу.
А фіг там, сказав мені гугль і сайт цілого драматичного, національного тіятру і я почав опйять марніти. Но!
Всевидящє око святого Іво зжалувалоси наді мнов і прийшлоси жінці поїхати маршрутков до фіолєтової женьшіни в касі тіятру. Вона після прєзрітєльного взгляду на питання «порадьте місця покраще» таки змилостивиласи і продала жіланні квиточки на свєто мєльпомєни.
Когди я взнав, шо я таки йду на виставу цілого академічєского тіятру, моментально кинув бити горіхи і начив пуцувати свадєбні мешти. Вот і дурак... Пойняв я пізніше... Луччє б самогонки наварив і взяв з собов у пазусі.
Ну це я пойняв таки пізніше...
Заказав я карєту за годину до початку вистави. Думаю собі — тако стану перед входом під слупом, закурю дзигарь би всі увиділи мої свєтошні напуцовані мешти.
Потім по феншую підоймуси до амфітеатру в бухвєт, поцьомкаюси з мєснов інтілігєнційов, увижу по їх очах шо тра угостити нє лиш «альонков» і кавов а й коньячком. Ага... Щас...
Курва! Намерзси шо пес під дверями, нійєден фонарь не горів і тьотка післябальзаківського віку у світері з шиншили, йка вмерла свойов смертьов у 58році, нагло крутила дулі і не пускала всередину, бо відітєлі німа чьо шлятиси по коридорах де ступали ноги всіх обох заслужених артистів до першого звоника.
Ну я не гордий — після того як таки зайшов, не здав пальто в гардєроб!
Ну правда на другому поверсі мене перестрів ще один цербер і мені прийшлоси купити програмку за пйєть гривнів.
Ну нічьо, подумав я. Я таки прорвусь до буфєта і нарешті окультурюсь.
На третьому колі пекла, ой! на третьому поверсі, я пойняв нарешті шо такоє нівізьот.
Оказуєси бухвєтчік вже третій день забуфєтив і сигодни опйять не вийшов на роботу.
Піздєц, подумав я, гордо потіючи в пальто і обрічьонно спустивси в гардєроб...
Зато вистава порадувала. Явно було замєтно шо всі актори — і заслужені, і мужского полу і женського, грали! постійно позираючи на освітітєля з німим питанням «чи обйявивси буфєтчік».
Я щиро їм співчував і спереживав разом з ними. Укорочена друга дія після антракту явно вказала шо буфєтчік таки не появивси.
З чуйством виконаного долгу і опустушоннов і не окультуренов душов я вийшов з тіятру і пішов пити пиво з тараньков.
Ходіть в тіятр, любі друзі! Но помніть, шо без бокала німа вокала )
