Ця вповідка устаріла років так на десіть-двінаціть, но але то таке – може хтос згадає і поностальгірує… раза зо два.
Ітак. В ті далекі і дикі часи, коли всяких контактів і фийсбуків не було, Пиріжкова лиш начила жарити сосіски в кісті, а по Хмельницького їздили москвічі красіві пошті як Тоня Бабюк, окраїна славної Шипинецкої землі вже тоді славиласи епідерсією базарників і всіляких ділків, йким після четвертої години пополудни дуже гостро стояло питання проведення нескучьного досугу. Для цього звичайно існувала ціла мережа падьших женьшін. Падьші були різними по статусу, ціні і навід чють-чють відрізнялиси по розміру срачини. В місті існувала чітка ієрархія епідерсності, відповідно і кожна категорія падьших мала своїх клієнтів. Про декілька точок і піде мова далі.
Одна з небагатьох точок, йка вродє зберегласи і до нині була біля південних воріт Черновіц – в районі заводу кварц стояв собі мотель, а біля него стояли собі падьші фєтіци з так називаєм мєй-ефектом. Даний ефект заключавси в спеціфічній говірці і оплатов в долярах, но луччє в леях. Нічим особєнним вони не вирізнялиси, но свого клієнта на хачінчі мали і мають всігда.
Район жд вокзалу був прям клондайком і напевно самим відомим місцем. Тут тобі і упетровича і транвайчик і танк. Кождий міг собі замовити турне з таксістом і важно пахкаючи дзигарем через вікно вібирати падьшу кобіту на свій смак. Ягби я в той момент був богом піару або любителем свіжих огірочків, я б розробив маркетинговий хід з більшов платов за послуги: тіпа за азарт і додатковий адреналін – вгадаєш чи нє скіко потім тра на лікарства потратитиси.
Доста популярнов точков був утос коло готелю в центрі. Там в тіньочьку буковинських каштанів желающім плоцких утіх тра було виконати певний ритуал. Сначала тра було перехрестиси і вклонитиси тоді ще голубому кафедральному собору, потім пройти квест – з помощью двіженій рук і пальців узнати ціну і договоритиси. Сусід мій, кстаті, там колис здійснив чюдотворне зцілення: на четвертому заході німоглуха йму написала на стіні крейдов, шо оплачена година включає тіко три заходи, нашо сусід через інтеграл довів, шо в годині шіїсєть мінут, а не кількість заходів. На сьомому заході падьша молодица сцілиласи і вголос почала проситиси хоть пйять мінут покурити.
Коли готель коло парку був ще без мутованих тараканів і без півоній в горщиках, толі на третьому толі на четвертому поверсі був барчик – розовий толі пінгвін толі носорог. Там вже були май ефектніші падьші вуменші, йкі давали можливість виконувати план поселення в готелі поверх ста процентів, бо номера здавалиси погодинно. Дуже фалили цю точьку прачьки, йкі стірали постільну білизну, бо мали роботу на три зміни.
Одні з найдорожчих падьших женьшін обітали в високому бетонному готелі коло іньчього парку. Сіра нєвзрачна будівля ззовні пашіла бархатом і запахом дорого одіколону всередині. В красний бар ніззя було просто так попасти знадворю. Тра було пройти фейс-контроль і принести довідку від шкільної медсестри про розмір кошелька і достоїнства.
Завершити цей короткий обзор хотілоси би закликом-зверненням до всіх діпутатів. Всі ви виділи, а дехто і навід бував у Валінтіни, йка вже стопітцот років трудиси на ниві разврату. Вона стоїт вже роки на брущатці, йка навряд чи набагато старша від самої Валінтіни. Так от, прідлагаю їй йкис орден вручити – тіпа там за відданість і працелюбність.
П.с. Жона моя любіма, путівник написаний не з мого лічьного досвіду – я просто упорядкував міські легенди і розповіді знакомих. Не бий мине цей раз сковородков – я чесно не знаю Валінтіну.
