Традиція ліпити пельмені, тобто никати в шось мнясо, настільки ж давня як і говорити добридень в селі. А ще вона дивна. Дуже дивна, бо досі ніхто не може внятно відповісти — чьо заникане мнясо ніхто не виколупує, а їсть прям з тим, в шо завернули.
21 рік 5 місяців, 7 днів і 4 з половинов години назад я вперше спробував пельмені. Перший раз я це зробив на новий рік. Так-так. Не в общазі, не в пільменній за рюмков горівки і навіть не вдома, коли жінки не було.
*тих, хто зари з калькулятором і в нєудомєнієм застиг, повідомляю — в мене новий рік не тогди, коли у вас. В принципі, як і день народження по штири рази на рік )
Звісно, шо я боявси сунути то в рот. Але спрага нових вражень, виграш в карти і бажання довести, шо немає межі досконалості зробили своє діло. Сказати, шо я був офігевший — це не сказати нічого: перших дваціть секунд навідь боявси то ковтати, але притча про любов спонукала дійти до кінця.
Після такого випробування самогонков з бурачанки, я самий не помітив як почав їсти пельмені.
Оскільки в мої часи окрім оцту, чорного перцу і стиряної з столовки гірчиці, приправ в хаті не було, то приходилоси їсти пельмені з молоком. По іньчьому присмак оцту з рота не вимивавси два дни.
Через два дни і три роки я дізнавси, шо пельмені можна їсти з сметанов. Але привичка є привичка — як то кажуть — градус ніззя понижати.
Виявляси начинка в пельменях також буває різнов... Хтось по старовірчому кладе тільки свиню, хтось мішає з коровов чи кроликом. Збоченці умудряютси замотати сир з шпинатом. Але то таке... Шо в кого в стайні росте — той то і ховає в кісто. Саме головне, шо нікому не приходе в голову гусочьку заникати в пельмєнь.
Якщо відкинути страх невідомості перед тим, шо тебе чекає всередині замотаного кіста, можна з впевністю сказати — пельмені це поживна і їстівна страва. Особливо, якщо їх щий зварити.
п.с. якщо вам цікаво читати такі фіглі чи альтернативні історії — ви зажди можете повідомити мене своєю підпискою на патреоні
