Жив себі на фосі йєжик. Кликали йєго Мінєстроне. Дітвора дес в тілівізорі вчула це слово і фист воно їм понравилоси – ото й назвали йєжика – хот і самі не понімали, шо теє слово означає. Но йєжик тим сильно не переймавси, бо все йєдно був глухим і йму чисто хвіолєтиво було як йєго кличут.
Йєжик був пошті нічим не прімічатєльним – жив обичнов жістю: справно тягнув додому їдло і листочки, любив плодитиси і воспітувати мацьоньких йєжичків, шкоди сусідам не робив. Навід позволяв дітим гратиси з собов, правда не понімав нашо воно їм тра.
Отаково навєрно і пройшла би в него жість, тихо і спокійно, йєкби не сусідскій кріт. Кріт з дєцтва страдав посиленим ватним метаболізмом і все йму тайво спокійна жість йєжика не нравиласи. Щий баба йєго, Жаба Амбросіївна, постоянно душила, шо відітілі їй поля мало і не стає місца би мушок ловити. І опше, думалоси кроту, чьо це йєжик такий незавісімий і нагло з цим званієм ходи, сам себі рішає як йму жити і не проси помощі нійякої.
І рішивси кріт устроїти порядок на фосі по свойому – попроривав норами йєжикове господарство, понакладав повсюду здохлих трупіків черваків і начив своїми фекаліїми кидатиси, розказуючи шо імєнно тако жити май ляпше.
Йєжик на те дививси, як міг оборонявси, пробував до совисти крота достукатиси, но мало шо помагало.
В один момент йєжика осінило: всьо минаєси – і це минеси. І буде він і йєго сімейство всігда незалежним, ібо незалежність вона в голові, а не в колічестві гектарів.
І захтілоси йму взнати чьо йєго Мінєстроне кличут, бо пойняв шо імєнно нові знанія, нові культури, нові практики жісті дадут справжню Незалежність.
Зо свєтом вас, фийсбушні друзі. Сигодни як будити піднімати келих, не забудьте пригадати і хароше і паршиве, подякувати тим, хто покоїси з Богом, і тим, хто рядом і тим, хто далеко.
Не переймайтиси: всьо минаєси – і це минеси.
