Жили-були себі два брата-акробата: Чіньгачман і Маразмаш. Ладні були хлопаки – йєдин вмів сліди читати і асфальт класти, а іньчий барзо скоро бігав тий щи по дорозі розсаду вспівав садити.
Багато чего в жісті увиділи вони і немало чули. Поначалу троха займалиси сельским хазяйством і дрібоньким бізнесом: сіяли люцерню, косили, гудували телят, а потім здавали їх на мнєсо. І вродє всьо крутилося файно і навід копійка капала.
Когди копійок накапало зо два мішка кубинських, начили май крупним бізнесом займатиси: окрім мнєса, щи кормами і травов торгувати.
Но всьо шос їм до повного щастя не ставало…
Созвали свій сімейний совєт на двоїх і постановили, шо тра маси народні до трави більчими обйомами залучати. І для цего, найпростіше на їх думку, піти в депутати масної ради. З ращьотом на то, шо нє лиш нарід дурити будут, а щий кавалок землі від посіви люцерні дес відхопля…
