Посварилась з чоловіком. Задавив мене агрументами. Типу інтелектуал. Ну, він так думає. Я ж не винна, що коли приходить час відстоювати свою думку я можу згадати тільки голосні букви алфавіту. Ми помирились. Ніч.. Він вже давно спить. Господи, як він може?! Як йому хватає наглості взяти і заснути!? Йому по барабану, бо він не бачить сенсу 3 години лежати і мовчати. Тут хочеш — не хочеш, а заснеш. Але я бачу! Я бачу у всьому сенс! Я права, звісно я права.. Лежу…пройшло 5 годин після сварки.. в голову почали приходити різні варіанти, як відповісти цьому негідникові. В цих думках я крута, обезбашена, я капєц яка класна. Присікаю кожне слово, я віртуозно ухиляюсь від його аргументів. Стріляю колкими фразками, я капітан корабля. Тут я керую парадом. Поки уявляла, як круто відповідаю йому, попутно згадала всі сварки з іншими людьми. Їх я також присікаю! Я недоторканна! Я — бунтарка. Все.. я всім доказала, як я «апасна». Можна спати. Наступного разу так і відповідатиму. Всім! Наступна сварка. Я: «Еее…Занєш я!.. Того, шо ти!..Вони.. Ми…Еее.. Всьо, я не хочу говорити!»