site.ua
член клубу

На Благовіщенському базарі завжди широкий вибір квітів, хоч на день народження, хоч на весілля, хоч на похорон. Від нього до Сумської – головної вулиці Харкова – всього нічого: два перехрестя, два пішохідних переходи. Я піднімаюся від базару Бурсацьким узвозом, тримаючи в руках червоні гвоздики. Мене обганяє пара середніх років, він і вона, у руках у кожного – по букету з жалобною стрічкою. За кілька хвилин вони покладуть квіти на тротуарі за другим перехрестям – там, де напередодні джип урізався в натовп людей біля пішохідного переходу.

Коли гинуть люди – це завжди страшно. А особливо, коли гине п’ятеро у мирному місті в країні, що воює. І, хоча війна й триває четвертий рік, і популярність курсів з тактичної медицини та надання першої допомоги виросла до небес, більшість із нас досі не знає, як діяти в критичній ситуації, коли навколо кров і біль.За три роки волонтерства ми з подругою-медиком зібрали більше 500 тактичних аптечок для АТО. Соромно зізнатися, але за цей час я так і не пройшла жоден тренінг із першої допомоги. У мене вдома є джгути-турнікети для зупинки кровотечі, оранжеві катетери 14G для напруженого пневмотораксу та назофарингіальні трубки для відновлення прохідності дихальних шляхів. Але користуватися всім цим я вмію суто теоретично.

Багато хто був шокований відео, на якому перехожі в перші хвилини після аварії просто обходять жертв і поспішають далі. Але будьмо відвертими: навряд чи ці люди щодня бачать страшні рани та артеріальні кровотечі, навряд чи вони проходили тренінги з парамедицини й навряд чи змогли б допомогти потерпілим навіть після проходження тренінгу. Навіть здавалось би медики, які мають бути готовими до всього, впадають в ступор, побачивши фонтани крові та відірвані кінцівки, коли вони – просто терапевти чи педіатри. А тут – звичайні люди.

«На нашкодь» - один із основних принципів медичної етики. Не вмієш – не лізь, аби не зробити ще гірше. Частково байдужість людей, які переступають через криваві калюжі, можна виправдати цим. Незнання законів не звільняє від відповідальності, а незнання принципів і методів надання першої допомоги – навпаки. А ще підключається особливість людської психіки – радіти, хай навіть і мимоволі, неусвідомлено, що те найстрашніше сталося не з тобою. Бог милував, тож скоріше втікай звідси у своє спокійне життя, бережи нерви.

Я не впевнена, що людина, яка колись пройшла тренінг із надання першої допомоги, змогла б швидко зорієнтуватися й допомогти. Занадто багато факторів впливають на нашу реакцію, і дехто ніколи не буде готовий занурити руки в чужу кров навіть після десятків накладених тренувальних джгутів.

Почати надавати допомогу до приїзду медиків – це як на весь голос крикнути про свої знання: я пробував, я вмію, я знаю як. Щоб узяти на себе відповідальність за чиєсь життя, треба бути цілком упевненим у правильності свої дій і справді володіти навичками, які зможуть це життя врятувати, а не зробити лише гірше.

Я не впевнена, що всі курси з домедичної допомоги «для чайників» однаково корисні. Якісь із них ведуть солідні інституції чи медики з дипломами, інші – парамедики з АТО, є й такі, що організовується людьми без медичного й такмедичного досвіду взагалі. Хтось з інструкторів справді намагається передати свої знання, свого часу теж отримані від когось, хтось просто швиденько хоче накосити грошенят на хвилі популярності. І в обох випадках не гарантовано, що отримана вами інформація є правильною і дозволяє взяти на себе відповідальність за чуже життя.

Проте в країні, де четвертий рік триває війна, треба бути готовим до всього. У тому числі й до того, що зазвичай ми бачимо лише на фото із заголовком «Шокуючі кадри! 18+».

Прості речі рятують життя. Мова не лише про аварії та катастрофи. Чи знаєте ви, що при інсульті людина не може повноцінно усміхнутися? Чи що не треба за будь що розчіпляти зуби жертві епілептичного припадку? Але ці знання теж важливі, бо можуть врятувати. Більшості з нас вже ніколи не стати медиками, не проводити хірургічних операцій, не приймати пологи й не лікувати зуби пацієнтам. Та й не треба нам стільки лікарів. Але майже всі ми можемо, ставши хоча б трішечки уважніше та поінформованіше, оглянути людину та надати елементарну першу допомогу до приїзду лікарів. Варто лише обирати перевірених та надійних вчителів, які розкажуть і покажуть як воно – не нашкодити. Особисто я вже дозріла, бо, як кажуть, «врем’я таке».

Зранку наступного дня після аварії уже відновлено рух Сумською та працює новий світлофор. На тому переході, як завжди, - натовп людей. У декого з них у руках букети із чорними стрічками. Харків'яни несуть квіти. Багато квітів. Ними вже встелений тротуар – там, де пішоходи просто терпляче чекали, поки загориться зелене світло, коли хтось інший, за кермом, чекати не став. А тим часом на пішохідному переході трішки нижче від місця, де сталася трагедія, якась жіночка дуже поспішає і кидається просто під колеса машини на своє червоне, наче в неї, як у кішки, у запасі ще дев’ять життів.

Юлія Ілюха, Тиждень

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація