Алюзія на тему прокурорської режисури...

Те, що Мосійчук – напівбандит, провокатор і людина низьких моральних якостей, всім адекватним людям було зрозуміло давно. Те, що керівник його фракції і партії давно і регулярно виконує політичні замовлення, теж. Причому, помилково думати, що Ляшко – ексклюзивна маріонетка Льовочкіна. Не рідко він легко підігрував різним політичним командам, коли їхні тимчасові інтереси співпадали. В тому числі і президентській. До того ж, часто вдало поєднуючи приємне з корисним. Адже тільки лінивий серед посвячених у кулуарні питання Ради не говорив про те, що для головного вилоносця країни не існує питання «що» і «навіщо». Існувало тільки питання «скільки».

Рано чи пізно така бурхлива боротьба за радикальні зміни їхнього приватного життя і грошові знаки не могла не увійти в конфлікт з правоохоронною системою. Яка надзвичайно повільно, з шаленим скреготом заїржавілої машини, величезним спротивом старих «проффесіоналів», бурхливими проявами імітації по викоріненню корупції, але все ж таки оновлюється і вимушено, під постійним тиском суспільства, починає працювати.

Але. Сьогоднішній прем'єрний показ шпіонського кінобойовика від головного режисера — генпрокурора Шокіна — тільки для провінційних виборців РПЛ виглядає експромтом.Насправді, відкриття кінофестивалю депутатського хоум-відео – дуже вдало організована вистава. Продюсером якої є президент Порошенко. Він і був головним глядачем цього видовища. Відчуваючи прилив страху в депутатських жилах і сміючись над вчорашніми критиками слабких спікерських якостей Гройсмана. Це рік тому депутати зневажливо іронізували над його фізкультурними командами «присідайте, будь ласка». Сьогодні всі остаточно зрозуміли – Володимир Гройсман – ефективний солдат президента, який вміло диригує оркестром і вміє примусити його грати потрібні ноти. Разом з Шокіним Гройсман феєрично прокрутив на екрані інтим спокуси хабарем, блискавично поставив питання на голосування і тріумфально отримав потрібний результат. Такій спритності позаздрив би будь-який фокусник зі зграєю кроликів у капелюсі. І «щире здивування» Гройсмана побаченим на прокурорському відео тягне на Кращу роль другого плану в рамках конкурсної програми нашого Фестивалю. Зважаючи на те, що він одним рухом затулив ротяки всім депутатам, навіть не давши можливості виступити з приводу, говорити про випадковість події не доводиться.

Ні в кого не виникло питання – коли саме було відзняте це відео. Адже це важливий нюанс. Глядачам, засліпленим природніми та щирими емоціями, що обурювалися робочим цинізмом Мосійчука на екрані, ніколи було розбиратися в деталях. А вони дуже важливі. Українська політична традиція давно доводить – кроликів з капелюха дістають тільки тоді, коли це комусь потрібно.

До того ж, Мосійчук, при всій карикатурності своєї політичної постаті, не така вже і проста фігура. Ультраправий расист, що зізнавався у співорганізації заворушень на вул. Банковій 1 грудня 2013 року. Політик, що неодноразово ставав героєм провокативних відеосюжетів, відзнятих в прифронтовій зоні. Учасник парламентської ТСК щодо розслідування подій в Мукачевому, який володів інформацією про те, що конфлікт зі стрільбою не такий вже однозначний, як його поверхнево трактує ліберальна столична публіка, нехтуючи очевидними наслідками – бійня остаточно виключила зі всеукраїнського інформаційного середовища ПС, підсилила позиції команди президента в регіоні, оминула від заслуженого покарання місцевих СБУшників і мєнтів, які «розрулювали тьоркі» ПС з депутатом Ланьо і фактично зачистила Закарпаття від впливу клану Балог, винуватість якого жодним чином не була доведена. При цьому видатних, а не точкових перемог над системною контрабандою досягнуто не було. Мосійчук — один з головних стовпів РПЛ, політичної сили, яка вміло продовжує маніпулювати доволі значним прошарком електорату, займаючись виключно популізмом і дійшовши в кінці серпня 2015 року до стадії прямого шантажу президента Порошенко і парламентської коаліції. Він занадто багато і жорстко критикував Порошенка. Тому скинути його у прірву перед запланованою рекламною паузою – це як вбити одним пострілом відразу п'ятьох зайців – тут тобі і інформаційна амністія ГПУ, яка нарешті «показує результат», тут тобі і доречна солодка помста радикалам Ляшка, що занадто невиправдано розкачують човен, тут тобі і рівність всіх перед законом, тут тобі і телеграма кредиторам у США і Європу, що боротьба з корупцією фонтанує і процвітає, тут тобі і зачистка політичного поля від надокучливих «правих», що занадто завзято критикують каламутні мінські контакти і домовленості з Путіним.

Це жодним чином не означає, що президент не повинен був санкціонувати звернення прокуратури до парламенту з вимогою зняття з Мосійчука недоторканості і надання дозволу на арешт, оглядаючись на політичні аспекти. Повинен. І зробив. Починати саджати корупціонерів потрібно. Причому не важливо з кого – з Ківалова, Охендовського, Мартиненка чи Мосійчука. Головне – не зупинятися після початку.

Але друге «але» не дає спокою глядацькій залі, яка від несподіванки ледь не поперхнулася поп-корном.

Люди здивовані і навіть підняли на рядах хвилю – де решта кіношедеврів? Де давно очікувані репертуарні хіти?!

Де комедії за участю численних суддівських кадрів, на багатьох з яких просто нікуди ставити прокатного клейма через відкриту, неприховану корупцію та просто знущальну демонстративність незаконно отриманих статків? Чи за старою традицією АП вони чекають свого часу, прив'язаного до необхідного суддівського рішення? Коли підконтрольна особа в мантії повинна буде виконати волю якогось чергового юриста з Банкової?

Де порнофільми з зірками Лугандвуду – Клінчаєвим, Кравченком, Голенком, людьми, які прямим текстом півтора року тому закликали вато-маси Луганська рватися скрізь хунтівсько-фашистські тернії до омріяного раю русскава міра? Невже численні відео про ці події з мережі ютуб, що містять прямі докази злочинів, ніяк не збуджують таких принципових прокурорів, що вони давно відбілили цих героїв блакитного екрану?

Де хоррор про Кернеса, судовий процесс над яким цинічно затягується представниками влади, прокурорами та суддями, в обмін на повну лояльність харківського мера до команди президента?

Де фентезі про казкові палаци Льовочкіна, викуплені в незаконний спосіб острови, побудовані маєтки та величезний автопарк, придбані на посередню зарплату вічного держслужбовця, який крім цього умудрився накопичити ще декілька сотен мільйонів доларів для придбання телеканалу «Інтер»?

Де історична сага про «втечу» судді Чернушенка і депутата Клюєва, які не могли відбутися без прямого сприяння високопосадовців з ГПУ та СБУ?

Де архітектурно-будівельний огляд ківаловських маєтків в Одесі, зведених на березі моря з грубими порушеннями законодавства?

Де тревел-шоу про пригоди генерала МВС Чеботаря в Австрії, якого романтичний міністр Аваков просто послав у закордонну відставку, замість того, щоб відправити по етапу?

Де нудна бухгалтерська документалістика про фінансовий стан судді Вищого господарського суду Ємельянова, на рахунках якого в Ліхтенштейні заблоковано 13 млн наколядованних євро?

Де реаліті-шоу зі столичних саун та масажних кабінетів, в яких з насолодою проводить час давно фактично відмазаний прокурорами Єфрємов, люди якого, виконуючи його команди, творили так звану ЛНР?

Де трагедії про роль Вілкула, Добкіна і решти неколишніх «регіоналів» в організації загонів тітушок-кримінальників, які вчиняли розбійні напади на майданівців у січні 2014-го в Дніпропетровську та намагалися захопити Харків під так звану ХНР у квітні того ж року?

Де офіційні рімейки на численні малобюджетні авторські картини журналістів-розслідувачів, які вже давно все довели, розвінчали і вирахували у персоналіях, явках і цифрах про тотальну корупцію серед високопосадовців, в т.ч. і в правоохоронних структурах?

І де, врешті-решт, детальні байопіки про Ахмєтова, Бойко, Королевську, Новінського та їх ролі у фінансуванні сепаратизму?

Так само як і з кращою роллю другого плану, все цілком зрозуміло і з головним кіногероєм доби.

Цинізм Шокіна, який вперто опирається оновленню ГПУ; який довгий час намагався вигородити справжнього лідера злочинного угрупування «діамантових прокурорів» — Гузиря і його подільників – Шапакіна і Корнійця; який продовжує активну боротьбу з політичними конкурентами свого шефа – Петра Порошенка — і кума за сумісництвом ; який сам володіє нерухомістю, з реальною, а не задекларованою вартістю у 4-5 млн доларів; який під час виступу у Раді дозволяє собі ієзуїтські згадувати про воїнів, які захищають та гинуть за Україну на фронті у той час, коли на передовій та у мобілізаційних списках ви не зустрінете жодного прокурора; коли за дуже сумнівними доказами, що носять ознаки фальсифікації, в СІЗО прокурори та залежні судді продовжують тримати двох фронтовиків, обвинувачених у вбивстві Бузини, що мають алібі, такий цинізм не може бути не оцінений по достоїнству.

Статуетка «Золотий Янус української справедливості» під бурхливі овації мережевої публіки, що давно звикла фарбувати інформаційні приводи однокольоровими відтінками, дебільно маркуючи новинні стрічки та стіни громадських вбиралень ідіотськими штампами- #зрада і #перемога – відходить до генпрокурора України.

«Друзям – все, ворогам – закон». Таке татуювання наносять на чоло всім відвідувачам нашого парламентського кінотеатру «Зоряний» вже 24 роки підряд. Чи зможе президент Порошенко зламати цей звичай? Сумнівно. Достатньо просто пригадати, що прокурорська команда його ставленика Шокіна не може похвалитися будь-якими серйозними результатами, доведеними до суду, вже протягом майже 8 місяців. А якщо пригадати про нульові результати піврічної роботи попередньої команди Яреми, то стає взагалі незрозумілим – звідки таке дике захоплення у глядача картиною арешта Мосійчука, надзвичайно потрібною, але абсолютно другорядною? І не здатною прикрити творчу імпотенцію законників щодо справжніх, а не карликових монстрів корупції та злочинності.

Але не варто розчаровуватися і опускати руки. Ця кінокомпанія піддається впливу. Під безперервним та жорстким пресингом суспільства, лідерів громадської думки і західних спонсорів «Печерськ хіллз пікчерз» йде на поступки глядачу. Не варто очікувати сенсацій, але якщо кіносеанси на кшталт сьогоднішнього не продовжаться, тільки не у форматі безальтернативного постановочного шоу, а в аргументованому діалозі, то такі режисери і продюсери швидко збанкрутують. Спецефекти, подібні сьогоднішньому парламентському кіноролику, якими Шокін намагався здивувати народ, несуть відбиток одноразовості. На такий примітивний розвод з прихованою камерою міг купитися лише зелений «професійний революціонер» як Мосійчук. Такими дідівськими технологіями не візьмеш команду екс-ПР, не дістанеш ростовсько-московських біженців, курченківських менеджерів та конкретних київських пацанів-каскадерів від бюджету, які впевнено почувають себе і сьогодні в коридорах влади. Там треба займатися аналітикою, збирати докази, робити експертизи, повертати через суди кошти, доводити провину в судах, аргументувати позицію перед європейськими правоохоронним структурами та Інтерполом.

Сучасний глядач вибагливий. Він чекає на кіноепопею про «папередників». Навіть, якщо вони і зараз продовжують грабувати Україну, вдало мімікрувавши під патріотів, тепло влаштувавшись на посадах у виконавчій владі чи купили собі мандати народних обранців за постмайданної доби. Не стільки заради покарання, скільки заради прецедентного катарсису. Адже покарання винних – це всього лиш прикладне рішення. А майбутнє суспільства залежить саме від естетичного впливу, що створюється мистецтвом на глядача, і яке призводить до справжнього очищення та просвітлення.