У стольному граді Києві відбувся «Всеукраїнський форум лідерів суспільної думки», в якому взяли участь знані українські політологи,  ідеологи, мислителі, журналісти і блогери. Мета цього заходу, принаймні таку оголосили: взятись за формування сенсів громадського і медійного простору. А поточні завдання: презентація прогресивних концепцій із метою реформування України у світоглядній, політичній, культурній і соціальній площинах методом напрацювання прогресивних форм комунікацій із рівноправним обміном думками і поглядами.

Учасник форуму Анатолій Якименко повідомив, що організатором цього представницького заходу став новинарний інформаційний ресурс "Politeka", який належить до холдингу «Знай Медіа». Власник холдингу, якого форумчанин Якименко не вважав за потрібне назвати (самі дізнаємось), оплатив оренду приміщення для проведення форуму, технічне забезпечення і фуршет.  

Вахтанг Кіпіані логічно поцікавився, яку винагороду отримав Олесь Доній за ведення форуму. Анатолій Якименко впевнено наполіг, що ніякого гонорару Донієві та іншим учасникам форуму не виплачували. У нашому житті не варто бути таким категоричним. Олесь Доній не та особистість, яка буде публічно тусуватись заради морального задоволення. Варто дослухатись до сина Теймураза Кіпіані, редактора «Історичної правди, адже він знає, про що питає.

У розумінні Якименка мета форуму полягала у тому, щоби зібрати експертів і блогерів, аби подивитись, чи серед українців змінилось сприйняття навколишнього соціуму після шести місяців війни. А також з'ясувати, хто із лідерів суспільно-політичних думок ще не втік із України, та зафіксувати, які нуртують думки і тренди, чим люди цікавляться і чим живуть. Упродовж останнього пів року це був перший масштабний захід такого штибу.  

Київський форум був представницьким, хоча чимало лідерів-боягузів, яких запрошували, участі у форумі не взяли: вони остерігались, що їх розбомблять кацапські терористи.  Невігласи, кацапи поцілять хто-куди, тільки не туди, де потрібно.

Анатолій Якименко намагався зробити умовиводи із проведеного форуму і дійшов висновку, що підсумки заходу йому мало зрозумілі. І не тільки йому. Він два дні поспіль уважно слухав політиків, політтехнологів, увесь присутній бомонд експертного середовища. Слухав думки людей, які позиціонують себе інтелектуалами... Якименкові захотілось чогось більшого і кращого, як і більшості з нас. Проте він бадьоро запевнив, що не так все й погано, могло бути й гірше.

Червоною ниткою крізь тематику форуму пройшло істотне питання стосовно військових: чи після завершення війни вони  підуть у політичне життя? Що зрозуміли військові за час активної фази війни і наскільки вони готові зайти у політику і позитивно на неї вплинути?

Учасники форуму дійшли непублічного висновку, що від військових не потрібно нічого очікувати. Ні проривних ідей, ні доленосних позицій. Все позитивне, що вони роблять, вони роблять на фронті, а також у громадському, але не в політичному житті. Вони тиснуть, якщо потрібно, позитивно впливають на вищу політичну владу, але військові не матимуть вагомої політичної суб'єктності. Це не означає, що ніхто із військових не буде виборювати посаду президента. А ще значна частина військових зайде у парламент, де їхня присутність буде конструктивнішою від присутності зелених слуг.

Анатолій Якименко вважає, що за місяці активної фази війни українці вже ж таки зрозуміли не так і багато. Війна не покращила якість українського експертного середовища. Не було видно нових лідерів думок, які б представили щось інноваційного. Принаймні їх не багато. Натомість у форумі взяли участь представники істеблішменту, того суспільно-негативного баласту, який дискредитували себе у минулому. Їхня присутність (Елла Лібанова, Павло Розенко) справляла дуже гнітюче враження.

 

Організація і проведення форуму

Подивившись у відеозапису перший день форуму можна дійти висновку, що цей захід був провальним. Визначальною помилкою організатора Бориса Шварца було невірне обрання ведучого. В Олеся Донія є із надлишком вродженого честолюбства, але замало підстав для таких широкопанорамних амбіцій.

Як очільник проведення форуму в орендованому приміщенні Доній виявся нехазяйновитим. Не подбав про акустику і звуковий супровід, не навчив своїх юних помічниць працювати з мікрофоном у залі. Не всі мікрофони не були перевірені, часто фонили. Саме Доній разом із технічним персоналом повинен був хоча б за годину до форуму все перевірити і налагодити. Саме так до важливих заходів готуються відповідальні ведучі.

Окрім підготовчого недбальства, Олесь Доній задекларував іще одну некомпетентність: із тем для обговорення зробив „вінегрет“, який запропонував десяткам людей обговорити за п'ять годин. Це можливо зробити якісно? Ні. Це розумно робити регламент виступів (промов) учасників форуму тривалістю у п'ять хвилин у той час, коли тема навіть для тезисного висвітлення потребує хвилин 20-30? Ні. Це розумно тему, для якісного обговорення якої потрібно витратити не один день, втискати у 45 хвилин? Учасників форуму Доній потрактував як школяриків?

Або останній блок із темою „Що робити з росією?“ Допоки ми будемо холуйствувати перед кацапами? Скільки іще повинні скинути ракет на наші голови і зруйнувати наших міст терористи кремля? Невже без підказок белковських, фейгіних і понопарьових ми самі не допетраємо, що потрібно робити із запоребриковими вбивцями? А також із рештою кацапів, які завжди „ні прі чом“? Допоки по різних телевізійних каналах іще будуть зазирати в рот москвоязичним клікушам? Коли вже у наших душах врешті прокинеться українська гідність? Невже тисячі українців, яких закатували московські терористи, нас так нічому і не вчать? Подивімось в очі Василеві Стусу, а потім загляньмо у глибину своїх душ.

Гуманітарний блок форуму

Від очільників територіальних громад участь у форумі взяв львівський міський голова Андрій Садовий, напрочуд пластичний чиновник, який уміло набуває різних світоглядних конфігурацій у залежності від політичних ситуацій. А ще підлеглі йому журналісти злагодженою зграєю накинулись на конгресменку Вікторію Спартц, запопадливо догоджаючи київській заангажованій виконавчій владі.

Донієві було боязко чи було в лом (так кажуть юні тінейджери) запросити мера Чернігова Владислава Атрошенка розповісти, як він бачить концепцію відбудови свого зруйнованого міста, де планує брати кошти на відбудову і за що клерк із президентського офісу Кирило Тимошенко народно обраному міському голові погрожує розправою?

Можемо припустити, що Андрій Будкевич, політичний експерт і публіцист, спілчанин Національної спілки журналістів, вже у 2009 році мав підстави назвати Олеся Донія втраченим політологом і нонконформістом.

 

Зухвалість і нахабство Олеся Донія

Організатор програми проведення форуму запросив для участі Гарі Табаха, військового експерта зі США, якого представили як головного спікера військового блоку. Олесь Доній захотів побачити погляд із іноземного боку на українські проблеми. Такий погляд неможливо ґрунтовно висвітли за п'ять хвили, навіть за десять чи за годину.

Однак, коли Гарі Табах взявся бодай поверхово пояснити питання українсько-американських відносин, Доній почав бавитись у своєму мобільному телефоні. Так його цікавило це питання.

А коли Табах заговорив про деструктивну роль української влади в українсько-американський відносинах під час президентської кампанії Дональда Трампа, тоді Донієві зателефонували. Він змінився на обличчі й почав дивитись на виступаючого знервованим поглядом, а потім, посилаючись на регламент, не дозволив завершити пояснень суті теперішніх українсько-американських відносин, а головно – майбутніх відносин.

Навіщо запрошувати людей для участі у форумі, а потім не давати їм змоги повноцінно донести свої думки до аудиторії? Цю брутальну сцену можна побачити на відео, хронометраж 47:30-58:30.

Після виступу наступного спікера – юриста-міжнародника Вадима Трюхана – який озвучив кмітливу (у його суб'єктивному переконанні) апофегму: „Видать Боженька, побачивши, що вперше за шість місяців проводиться якийсь публічний захід, намагається нам якось завадити. Але, тим не менше, думаю, що ми це поборемо«, настала черга питань до виступаючих. Зрозуміло, що питання були виключно до Гарі Табаха, оскільки його тема є для України першочергово важливою. Водночас з'ясувалось, що Олесь Доній не одинокий у нашому Всесвіті, що в нього є собраття по розуму, які також нічогісінько не второпали із того, про що говорив Гарі Табах.

Першим в інтелектуальну атаку на американського офіцера кинувся доктор історичних наук Павло Гай-Нижник, який пафосно наголосив, що мало не став громадянином США і учасником американських виборів, хоча його ніхто і не запрошував до американської скриньки для бюлетенів. Павло Гай-Нижник хотів почути про перспективи українсько-американських відносин, однак саме про це Гарі Табаху перешкодили розповісти. Дивно, що учений муж Гай-Нижник цього не втямив. Іще дивніше, що доктор історичних наук не розуміє, де популістська агітація, а де чітка констатація історичних фактів (див.: хронометраж 1:04:40-1:09:30).

Опісля антитабахівську естафету підхопив Максим Ялі, ще одне наукове світило від Національної академії наук України. В інкримінації юного дарування на ниві науки все змішалося в купу: що говорив Дональд Трамп, що говорила конгресменка Вікторія Спартц, які вони ці республіканці-трампісти негідники тощо. Звук був украй поганий, тож не вдалось почути всього спектру академічних претензій.

Максим Ялі, наче Ярославна на київських валах, у глибокій печалі заламував руки: „Що трапиться в майбутньому, якщо республіканці виграють проміжні вибори, захоплять контроль над Сенатом, який виділяє фінансування. Чи не трапиться так, що в цій складній ситуації втратимо американську допомогу власне завдяки прихильникам Трампа“? (див. хронометраж 1:09:30-1:13:14).

Відповісти Гарі Табаху не дозволили, Олесь Доній брутально цьому завадив. Віддалено долинали лише ледь чутні вигуки американця, що академічний науковець Ялі спотворює факти. Це потрібно бути рідкісним циніком, довершеним облудником, щоби заохотити учасників форуму поставити питання спікерові, проте не дозволити йому відповісти.

 

Війчасті від політики

Такі особи, як Доній, Ялі чи Гай-Нижник вважають себе настільки обдарованими знаннями, що навіть беруть активну учать у публічних форумах, щось говорять на публіці. Насправді вони більше схожі на одноклітинні організми, на своєрідні політичні інфузорії туфельки. Ці особі нездатні поставити у просторі кілька точок і провести між ними прямі.

Між першою і другою просторовими точками Україна втратила Крим та частину Донбасу. Хто там був у той час у Білому Домі? Часом не боягузливий пофігіст і демократ Обама?

Між третьою і четвертою просторовими точками Україна не втратила нічого зі своєї території. Хто тоді був у Білому Домі? Бува не ненависний усім глобалістам республіканець Трамп?

Між п'ятою і  шостою просторовими точками в Україну прийшла кривава війна. Хто перебуває у Білому Домі? Часом не демократ-цинік Джо, якому через сина-наркомана платили хабарі із Пекіна і Москви?

Треба бути політично сліпим і низьким IQ (АйКю), аби не бачити і не усвідомлювати очевидних фактів. Як тільки у Білому Домі перебувають демократи, у світі здебільшого виникають заворушення і суспільні збурення. Коли приходять республіканці, настає спокій, радикали вгамовуються.

Хоча б пригадаймо відомий бійпід Хішамом у 2018 році, коли путін вирішив напаскудити Дональдові Трампу та зганьбити його перед учасниками американського молитовного сніданку. Трапилось навпаки: це путін зганьбився зі своїм бикуванням і забаганкою захопити сирійські нафтові поля. Після такого уроку до кінця правління Трампа на міжнародній арені путін був тихішим води і нижчим трави.

 

Інформаційний лікбез для Максима Ялі

Фінансову допомогу Україна надала Палата представників, Сенат її затвердив, а тоді підписав президент. У Палаті представників за надання фінансової допомоги проголосували сотні конгресменів, усіх їх складно перелічити. Зі Сенатом простіше.

Отже, в лютому обсяг фінансової допомоги, який надала Палата представників, затвердили такі сенатори (римські букви у квадратних дужках ідентифікують партійну приналежність і штат):

Сенатор незалежний

Кінг, Ангус С.-молодший [I-ME].

Сенатори від Демократичної партії

Кардін, Бенджамін Л. [D-MD]

Шахін, Жанна [D-NH]

Блюменталь, Річард [D-CT]

Хасан, Маргарет Вуд [D-NH]

Пітерс, Гері С. [D-MI]

Сінема, Кірстен [D-AZ]

Сенатори від Республіканської партії

Вікер, Роджер Ф. [R-MS]

Грем, Ліндсі [R-SC]

Салліван, Ден [R-AK]

Рубіо, Марко [R-FL]

Фішер, Деб [R-NE]

Тілліс, Томас [R-NC]

Блант, Рой [R-MO]

Блекберн, Марша [R-TN]

Скотт, Тім [R-SC]

Капіто, Шеллі Мур [R-WV]

Коллінз, Сьюзан М. [R-ME]

Дейнс, Стів [R-MT]

Маршалл, Роджер [R-KS]

Ернст, Джоні [R-IA]

Якщо в Академії є калькулятор, то науковці зуміють полічити, скільки за допомогу Україні проголосувало демократів, а скільки республіканців.

Отже, якщо восени у Палаті представників та у Сенаті більшість отримають республіканці, тоді військова допомога для України різко зросте і нарешті запрацює проголосований ленд-ліз.

А якщо у Палату представників вдруге оберуть Вікторію Спартц, тоді інтереси України будуть надійно захищені. Адже недарма наприкінці липня Вікторії Спартц офіційно вручили престижну нагороду „Залізна леді США“. Вручили за те, що вона першою вдарила на сполох 24 лютого про кацапську терористичну атаку на Україну, а також підняла на ноги всю Палату представників. Ініціатори вручення нагороди так і сказали, що „Вікторія Спартц є поборницею свободи та провідним голосом у Конгресі, який підтримує Україну“.

А те, що на Банковій на Вікторію Спартц бурчать, а на Дональда Трампа сичать, то все через кацапсько-кремлівську заангажованість. Українцям не варто їм уподібнюватись.

 

Що робити? Поради стороннього

Незважаючи на те, що в Олеся Донія наче в недолугої господині перший млинець нанівець, форум лідерів думок необхідно продовжувати.

Ведучими організаторами доцільно буде призначити Анатолія Якименка і Олександра Новохацького. У них мізки відрізняються від політичних інфузорій, вони зуміють підшукати належну аудиторію, актуальну тематику і, будемо сподіватись, не потворять недотепство Донія – охопити увесь Всесвіт і відразу, а візьмуть одну тему й ґрунтовно її пропрацюють, щоби створити базис, на якому в подальшому можна буде вибудовувати державницькі конструкції.

А далі життя покаже, що робити і в якому напрямку рухатись українському суспільству. Головне, щоби усвідомлено.