Оце як людина, дитинство якої розпочалося в раю Гісарської долини сонячної Таджицької РСР, продовжилося в сонячній Кабардино-Балкарській автономній РСР, та людина, яка приймала військову присягу СРСР у кирзових чоботях на розпеченому плацу в сонячних Кара-Кумах Туркменської РСР, я дещо розуміюсь на звичайній спеці, то ж що я можу порадити громадянам сонячної України й особливо віруючим у прогресивність прогресу взагалі і прогресивність його західного чи протилежного північного-східного вектору зокрема?

По-перше — єдиним справжнім перевіреним порятунком від сорокаградусної спеки є диван з домотканим лляним покривалом у затінку шовковиць біля крижаного арику, що стрімким потоком летить з ландшафту засніжених гір, миттєво охолоджуючи протяг розпеченого повітря під деревами, шопіт листя яких в поєднанні з тихим дзюркотом джерельної води та гудінням добрих ситих бджіл, збуджених знойними пахощами південних квітів та п'янкістю порепаних стиглих фруктів, поєднуються з мудрістю мовчазного співрозмовника та створюють приємну оазу, придатну для перебування в соціальних мережах, для запеклої політичної боротьби, чи, що майже одне й те саме, чесної дрімоти в проміжках між криками прив'язаного поруч вашого віслючка.

Чай на м'якій джерельній воді з арику, особисто Вам я рекомендую, заварювати не з зеленого листя чайного куща, як зазвичай, а з зібраних на сході Сонця пурпурних квітів верблюжої колючки, саме його фантастична піяла вприкуску із прив'яленими інжиром, чорним виноградом, велетенськими абрикосами, сливами та кришениками ароматного меду з тієї ж самої верблюжої колючки подарують Вам бажану свіжість та майбутній спокій необхідні для подальшого неспішного споживання холодної цукрової серцевини пудового кавуна, соковитої нектаром цепелинської дині та ніжного грона дамських пальчиків білого винограду, що заздалегідь занурені в прозору льодяну воду, влаштованої Вами тихої заплави у стрімкому природньому водоймищі.

А на завершення надвечір, коли знову заспівають птахи, виходячи з тієї оази, треба вмитися та випити трохи крижаної води прямо з арику, потроху проціджуючи її крізь стулені зуби, зігріваючи в роті, та роблячи перерву після ковтка для зігрівання самого рота.

По-друге — якщо Ваша ситуація зараз по незалежних від Вас обставинах чомусь склалася таким чином, що Ви самі не знаєте чому в сорокаградусну спеку опинилися далеко від тієї оази з Вашою заплавою, але поруч маєте просту тінь від чужого чотириметрового паркану навколо приватизованого кимось ставка, то скористайтеся веером.
Коливання вітерця, що створюється за його допомогою, як ніщо інше народжує та рефлективно підсилює хвилі дихання. Інженерна біонічна геніальність веера, окрім його крилатої краси, полягає саме в цьому коливанні створеного їм вітерця для рефлекторного посилення роботи найбільш ефективної системи повітряного охолодження організму через легені.

Як на мій погляд в поєднанні із солом'яним брилем, колоніальним шоломом чи ковбойською шляпою, веер то єдина природня альтернатива ідеальному протягу під шовковицями для людини не схильної до прогресу та сумнівних компромісів.
Панама ж існує для дітей, жінок похилого віку, хворих та бідних, а веер заважає працювати, тож робітника й навіть робітницю у кращому випадку обдувають вентилятором, винайденим інженерами для радіаторів, чи в гіршому випадку колективно охолоджують кондиціонером як м'ясо в холодильнику чи небіжчиків в морзі, ігноруючи біологічні властивості природньої системи терморегуляції через власне дихання, а це технічно недолуге рішення.

Звісно є ще й варіанти з віялом та слугою чи служницею і власним Парфеноном, але щось останнім часом суспільство зовсім перестало прогресувати в цьому напрямку.

По-третє — якщо дихання вже геть зношене ентузіазмом на роботі, курінням чи сидінням й у спеку не вистачає повітря на будівництві того паркану з чужою оазою, то спробуйте зосередитись на глубокому енергійному видиханні повітря з затримкою вдоху, це має діалектично стимулювати рефлекси та допомогти вдиханню омріяної прани для продовження куріння, сидіння чи працювання.

По-четверте — якщо ваш місцевий водоканал та тепломережа ще не розкрадені та забезпечують гарячою водою, то мене це дивує, а Ви у час спеки можете прийняти гарячий душ, з оглядом на стан серцево-судинної системи й тиск. Чим гарячіший тим кращий але за самопочуттям!!! Гарячий душ набагато дієвіший та науковіший у цьому випадку за прохолодний.

По-п'яте — у кирзових чоботях й правильних тоталітарних онучах в спеку комфортніше ніж в більшості варіантів глобалістичного взуття.

По-шосте — справжній цінувальник спеки має вдома книжку про Вінні-Пуха туркменського видавництва з цікавими помилками.

По-сьоме — Вашою спрагою з Вами розмовляє сильніший та мудріший за Вас звір, що вміє дихати як пес, висунувши язика, та здатний пити воду з болота Каракумського каналу.

По-восьме — всі мої експерименти з кондиціонерами, клімат-контролями, вентиляторами закінчувались запаленням очей та ОРЗ дихальних шляхів, то ж я не вірю у прогрес, треную серце та дихання, бо пам'ятаю про природній відбір Дарвіна, й не виключаю варіант, що все логічно йде до того, що світ таки належатиме якимсь Homo Termicusu а не власникам кондиціонерів. Й грець з ними, аби не регіонали...

P.S. До речі, Ви не знаєте чому українське «те саме» те саме що й англійське "'the same'"? Піду погодую свого віслючка, бо він, я певен, щось таки пам'ятає справжнє про той Шовковий шлях.

Скоро осінь.