«У нас було три дні голосування, 28 країн, 751 депутатський мандат і більше 500 мільйонів громадян, яких вони представлятимуть», — десь так у Євросоюзі могли б описати власні вибори. З 23 по 26 травня у ЄС обирали депутатів до Європарламенту. У наступні 5 років саме вони ухвалюватимуть закони (щоправда, далі їх має затверджувати Рада ЄС), визначатимуть бюджет спільноти, а ще — оберуть та контролюватимуть Єврокомісію, фактичний уряд Євросоюзу.
Сама схема виборів — це теж європейське ноу-хау. Так, у кожній країні Союзу відбувається своєрідний «дубль» парламентських виборів. Після них партії-переможці пропорційно ділять між собою місця вже в Європарламенті. Тут у кожної країни є своя квота: Німеччина делегує 96 депутатів, Австрія — 18, а Естонія — 6 (далі вони формують фракції з однодумцями). За масштабом це голосування поступається лише виборам у Індії — там виборців узагалі 900 мільйонів.
Взагалі-то, зазвичай вибори до Європарламенту — доволі академічний процес, коли демократи з Європейської народної партії і Партії європейських соціалістів (вони складали коаліцію у попередньому парламенті) чемно дискутують, яким шляхом іти до спільного європейського щастя. Але зараз, «завдяки» міграційній кризі, сплеску популізму і взагалі незадоволенню громадян вибори різко перетворилися на референдум про майбутнє ЄС.
Так, французький президент Еммануель Макрон пропонував перетворювати Євросоюз на державу-федерацію (зі спільними зобов'язаннями та навіть армією). Однак в ультраправих (ультрапопулістичних і пропутінських, тому не слід плутати їх з адекватними націоналістами та консерваторами) політиків на зразок Марін Ле Пен мрія зовсім інша. Наприклад, «понизити» ЄС до рівня союзу окремих незалежних країн. Союзу на зразок Меркосур чи СНД, «Європи, але без Брюсселя».
«Єврооптимісти» перемагають
Втім, 26 травня у майбутньому має всі шанси стати новим Днем Європи, адже абсолютна більшість виборців сказали «так» євроінтеграторам.
Теоретично, головним переможцем є Європейська народна партія — альянс християнських демократів і основна проєвропейська партія Союзу. «ЄС має проводити спільну політику і стати монолітним гравцем на світовій арені», — таким є їхнє кредо. Не випадково ідейним лідером ЄНП виступила канцлерка ФРН Ангела Меркель. Партія отримала 178 місць у Європарламенті — це 24%, майже чверть від усіх мандатів (поки що це попередні дані). Найбільше відсотків ЄНП дали Німеччина і східний фланг Євросоюзу на чолі з Польщею та Австрією.
А українським читачам сподобається, що у партійному маніфесті ЄНП називає Росію загрозою. Також партія пропонує розширювати Євросоюз — тут ідеться про Балкани, але «відкриті двері» вигідні і нам. Але одразу попереджаємо: Україна топ-темою виборів не була, і «гранди» ЄС стоять за стару стратегію: санкції тримати, Росію критикувати, але не більше.
Як і 5 років тому, на другому місці опинилася Партія європейських соціалістів. ПЄС провела до Європарламенту 153 депутатів. Політсила приділяє більше уваги соціальним правам, але загалом Франц Тіммерманс і компанія є однодумцями ЄНП (тому і сформували коаліцію). «Найчервонішими» виявилися Іспанія, Нідерланди та Португалія.
Такий вибір логічний для європейців — зрештою, 67% громадян ЄС вважають союз корисним. Дійсно, Євросоюз дав країнам низку переваг: доступ до вільного ринку, безвіз, право на працевлаштування і «парасольку» для спільного захисту інтересів. Показово, що Британія втратить до трильйона (!) фунтів через вихід із ЄС. І навіть умовному «виборцю Трампа» Брюсель знайшов що запропонувати. Наприклад, Європейська народна партія обіцяє жорсткіше протидіяти нелегальній міграції та контролювати корпорації на зразок Google. А чинна влада Євросоюзу захищає власних виробників від «торгової війни» з боку США. Відтак прогнози про тотальний крах євроідеї дуже перебільшені.
Особливо показовою стала позиція угорського прем'єр-міністра Віктора Орбана. От він точно не схожий на євроромантика: політик сварився з керівництвом ЄС, розгорнув шалену антимігрантську кампанію і просував закони проти громадських організацій. Однак під час виборів його партія Fidesz лишилася у складі ЄНП (хоча її ледь не виключили) — а не примкнула до ультраправих євроскептиків. Чому? Хоч і критик Брюсселя, Віктор Орбан добре розуміє, що завдяки ЄС його країна отримує і економічні переваги, і вагу на світовій арені. Наприклад, у конфлікті з Україною Угорщину — не члена ЄС усі б спокійно проігнорували. Відтак намагається все ж зберігати стосунки з єврокерівництвом.
Однак навряд чи обидві топ-партії тепер влаштують радісну вечірку. Адже порівняно з 2014 роком Європейська народна партія втратила 39 мандатів, а соціалісти — 34. Перемога перемогою, але ЄНП і ПЄС вже не можуть сформувати коаліцію, їм бракує одразу 45 депутатів.
Зелено-ліберальний прорив
Куди поділися виборці? Імовірно, передовсім вони «перейшли» до партії ALDE&R ("Альянс лібералів і демократів за Європу"). Виборці віддали їй 105 мандатів — це рекорд за час існування політсили. Власне, ліберали теж стоять за поглиблення євроінтеграції, але лише з вільним ринком і мінімумом втручання держави. До того ж, ALDE&R все голосніше говорить про права жінок і захист довкілля. Еммануель Макрон пропонує і взагалі створити Європейський кліматичний банк для екопроектів.
Але у самого Макрона свято зіпсоване. У самій Франції головний ліберал несподівано поступився ультраправій Марін Ле Пен і її "Національному руху". Тут слід згадати, що Еммануель Макрон прагне стати лідером нової Європи, і, фактично, претендує на місце і статус Ангели Меркель. І євроневдача у власній країні серйозно псує його репутацію.
Переможцями точно вважають себе і європейські "зелені". У новому парламенті вони матимуть 69 мандатів, а у Німеччині і взагалі фінішували другими. Європейці дедалі частіше вважають зміни клімату загрозою для людства, більшою навіть за тероризм. Хоча б тому, що Європі вони загрожують ураганами, засухами і іншими катаклізмами. Показовими є так звані "шкільні протести", коли тисячі європейських школярів вимагали від урядів боротися за захист довкілля. Втім, за "зелених" голосують і у Каталонії та Шотландії, адже альянс традиційно підтримує і різних борців за незалежність.
Відтак, ліберали і "зелені" — головні кандидати на те, щоб увійти до нової коаліції. Її явно формуватимуть ЄНП та ПЄС (інакше пазл у 376 голосів не складається). А далі можлива коаліція як трьох, так і чотирьох проєвропейських партій. Схожий досвід уже є: у 2017 році "народники" та ALDE укладали політичну угоду про підтримку реформ. А євросоціалісти раніше виступали за блокування з "зеленими". Лідер лібералів Гай Верховстадт вже заявив, що не проти співпраці з переможцями виборів. Тут не обійдеться без компромісів: ALDE&R навряд чи сприйматимуть соціалістичні ініціативи, а "зелені" неминуче вимагатимуть серйозних поступок у екологічній сфері. Крім того, партії поки не домовилися, хто очолить Єврокомісію. Але "коаліціада" навряд чи затягнеться: у політсил вже є досвід домовленостей.
До речі, при важливих голосуваннях на тему долі Євросоюзу коаліція зможе розраховувати і на підтримку євроконсерваторів. ECR, Європейські консерватори і реформісти набрали 57 мандатів, а їхнім головним осередком стала Польща. Консервативний блок виступає проти злиття ЄС у майже державу і критикує Брюссель — однак саму ідею Євросоюзу вони підтримують і демонтувати його не закликають. Хоча головна роль ЄКР – виступати в ролі "правих здорової людини", альтернативи для тих, хто не любить Макрона і євролібералізм.
Популістичний рекорд
Парадокс, але нарівні з лідерами виборів святкують і їхні євроскептичні опоненти. Для них результат виборів — також рекордне досягнення.
Звісно, передовсім йдеться про рух "Європейський альянс народів і націй": ультраправих і популістів, гаслом яких стала боротьба проти "диктату" ЄС, який начебто заважає незалежним країнам і знищує їхню національну культуру, аби нав'язати свою. Ультраправі часто називають євроспільноту не інакше як ЄССР. Союз доволі новий, а очолюють його італійська партія "Ліга" на чолі з Маттео Сальвіні та французький "Національний рух" Марін Ле Пен. Також долучилася правопопулістична "Альтернатива для Німеччини".
Усі три партії виступають проти глибшої інтеграції до ЄС, спільного європейського законодавства (і взагалі уряд у Брюсселі вони не люблять), за що і вважаються євроскептиками. Почесне місце у списку ворогів ЄАНН займають також нелегальні мігранти. Це особливо приваблює до них ультраправих виборців: для 40% європейців міграція є ключовою проблемою.
Для України важливіше, що і Маттео Сальвіні, і Марін Ле Пен є друзями Кремля і виступають за зняття санкцій з РФ та визнання анексії Криму. До альянсу долучилися і австрійські, данські та фінські праві популісти.
Так от, три головні євроскептичні партії у сумі мають 61 мандат. Французькі і італійські виборці віддали перші місця ультраправим. Відтак, Сальвіні і Ле Пен планують сформувати власний блок, зібравши депутатів-однодумців з євроскептичних груп "Європа націй і свобод" та "Європа за пряму демократію". Наприклад, чеських радикалів з партії СПД. У сумі вони можуть мати близько 90-99 мандатів. От тільки в коаліцію їх все одно ніхто не візьме. Тому завдання-максимум для ЄАНН — просувати власні ідеї у парламенті та виступати з критикою Євросоюзу. До того ж, в ультраправих немає спільної програми (!), тому їхня здатність запропонувати альтернативу викликає сумніви. На тлі більше 500 депутатів-єврооптимістів ультраправі просто не зможуть змінити ЄС за своїм планом
А найпротестнішим голосування стало у Великій Британії. Тут 40% голосів і 29 мандатів взяла "Партія Брекзиту", ультрапопулістична сила, яка має аж одне завдання — боротись за якнайшвидший вихід із ЄС. Її присутність явно ускладнить перемовини між Лондоном та Брюсселем про будь-яке мирне розлучення.
Однак для України висновок такий: наступні 5 років ми будемо мати справу з уже знайомим нам Європейським Союзом, який не впаде у стан кризи і не потерпатиме від нових "екзітів". Гарна новина у тому, що Євросоюз найпевніше зберігатиме санкції проти Росії, а якщо ми взірцево виконуватимо Угоду про Асоціацію, то можемо розраховувати на тіснішу дружбу. А мінус можна знайти в тому, що одразу два "важковаговики" — Франція і Італія обрали ультраправих, і ЄС доведеться на це зважати. Відтак чекати шалених протиросійських проривів теж не варто.