Усі кажуть, що українцям треба бути оптимістами (це правда), але нотка реалізму не завадить.

Нещодавно Банкова виклала проєкт «Київського безпекового договору», який має слугувати нам міжнародними гарантіями безпеки. Про деякі його пункти можна дискутувати, однак несподівано чи не головною претензією коментаторів виявилося те, що погані Володимир Зеленський і Андрій Єрмак не можуть привести Україну до НАТО прямо зараз. А раніше вони не купили ЗРК Patriot, аби закрити небо. До того був поганий Петро Порошенко, котрий не забезпечив нам військовий союз зі США, не заблокував будівництво «Північного потоку – 2» і ще багато чого.

Що ж, насправді «міжнародних» питань до обох президентів вистачає. Наприклад, Порошенко проігнорував польське запрошення до «Ініціативи трьох морів», котра могла б зміцнити нашу дружбу з Варшавою. А за твердженням Володимира Горбуліна, Штати могли б допомогти нам з «оборонкою», якби команда Порошенка реформувала Укроборонпром – але цього не сталося.

Так само Зе-команда відверто шкодила позиціям України, затягнувши майже на рік призначення голови Спеціальної антикорупційної прокуратури (хоча це обіцяли особисто Байдену) чи згортаючи реформи у «Нафтогазі». Ну і окреме питання: як відучити наших діячів із обох таборів втручатися у американську політику.

Але корисно пам'ятати, що Україна апріорі може не все. Взяти той же «Північний потік – 2». Дано: Німеччина лобіювала будівництво газопроводу, її підтримували еліти з Австрії, Нідерландів і ще кількох країн. Навіть США не захотіли сваритися з Берліном.

Що міг би зробити хороший і правильний український президент? Тиснути на Німеччину? А немає чим, Берлін ніяк від нас не залежить. Зобов'язати її до чогось через суд? А немає формальних підстав. Адже росія не перебувала під санкціями ООН, а у Євросоюзі німці легко б добилися для себе винятку під гаслом, що це лише економічний, а не політичний проєкт.

Так само і з вступом до НАТО. Аби нас прийняли туди, потрібна згода усіх країн-членів. Наприклад, Німеччини та Угорщини. Хтось знає спосіб їх змусити? Звісно, крім варіанту «обрати Кошового прем'єром Угорщини?».

Тому що є у міжнародних відносинах така штука, яку називають «сила держави» – це здатність країни А спонукати інші держави робити те, що вони інакше б не зробили. Сила ця буває різною і залежить від реалій.

Наприклад, сила держав Перської затоки 100 років тому складала товстий нулик: чому рахуватися з цими племенами, у яких лише пісок? Потім світ почав залежати від нафти. Як результат, зараз влада Саудівської Аравії веде війну (у Ємені) розправляється з опозицією, але ніхто їх за це не карає, навіть Джо Байден у гості приїздив. Бо там величезні запаси палива. Хоча навіть у саудів цей аргумент спрацьовує не завжди.

А от Тайвань зараз збільшує свою силу: США дедалі відкритіше співпрацюють з островом, європейці приймають тайванські делегації. Одна з причин – мікрочіпи, які потрібні у будь-якій техніці. Тайвань може їх виробляти і замінити постачальників з Китаю, котрим Захід дедалі менше довіряє.

Так от, в України таких сил не було взагалі. Ні сотень мільярдів доларів, ні унікальних технологій, від яких залежав би світ, ані надважливих ресурсів. Так, Україна – «житниця світу», але це мало б значення для ЄС, якби ми годували конкретно їх. Але ж ні.

Яскравим прикладом чого є Грузія зразка 2008 року. Там вже точно провели успішні реформи, показали «економічне диво» і були готові вступати до НАТО хоч завтра. Але Саакашвілі не міг чимось вплинути на німців і французів, і ПДЧ Грузії не дали.

А от кремль вплинув. Наприклад, росіяни платили мільярди за європейські товари, купували нерухомість у Лондоні і Ніцці, постачали газ до ЄС – звісно ж, сваритися з такими цінними торговими партнерами ніхто не хотів. А якби й захотів – численні кремлівські лобісти у Європі переконали б усіх, що не треба.

Словом, спонукати інших зробити те, що вони не хотіли (наприклад, постачати нам ЗРК Patriot, що нібито мало б «спровокувати» росію) Україна не могла. Треба поважати наших дипломатів за те, що в таких умовах добивалися проривів, як-то Угода про асоціацію чи поставки «Джавелінів».

Між іншим, зараз ця міжнародна сила України поступово зростає, а росії – падає, бо після вторгення взаємини з нею стають «токсичними». Західні політики (на жаль, не всі) починають розуміти, що Україна стала щитом від росії для них і водночас веде знакову з ідеологічного погляду боротьбу (якщо виграє – покаже приклад того, що свобода і демократія перемагають, демотивувавши інших тиранів і агресорів). Тому важливо її збільшувати різними способами: від міжнародних угод до тих реформ, яких вимагає ЄС для вступу.

Але не очікувати, що весь світ почне виконувати наші прохання вже сьогодні.