Україна намагається сповільнитися під натиском коронавірусу. Зачаїтись, щоб якимось дивом уникнути потенційно смертельної для багатьох її громадян атаки.

Люди у всьому світі в цей період зіткнулись з подіями, з якими раніше більшість із нас не стикалися і не знаємо як з ними поводитись.

Таких викликів чимало. Є очевидні, і нові, як от: дезорієнтація від нерозуміння що взагалі відбувається, втрата джерел доходу, дискомфорт від перебування в соціальній ізоляції, страх смерті від невідомого вірусу...

А є й зовсім «дивні», бо знаходяться десь між правами та мораллю. А в такі неоднозначні місця ми не дуже любимо заглядати. Я ж дозволив собі відмітити для себе протягом останніх тижнів деякі «дивні тренди»:

З екранів закликають купувати розробку українського виробництва від коронавірусу. Вводячи цим населення в оману, бо ці псевдо-ліки ніяк не допомагають при лікуванні covid-19…


Деякі торговці життєво-важливих медичних проти-епідемічних товарів в період ажіотажного попиту на них підвищують ціну на засоби у десятки разів. Ще інші — перекуповують ці товари з бажанням продати ще дорожче. При цьому бажано за кордон, бо там більше платять…

В період карантину в Україні багато людей вимушено самоізолювались по квартирах. Власник одного з помешкань у багатоквартирному будинку розпочинає робити ремонтні роботи з використанням перфоратора. На прохання сусідів відтермінувати ремонтні роботи на період карантину відповідає: «ні, бо маю таке право»...

Маючи інформацію про небезпечний вірус, що передається безсимптомно повітряно-капельним шляхом деякі священнослужителі продовжують причащати людей з однієї спільної ложки та не стримують від цілування ікон, мощей…



У той час, коли вперше в історії незалежної України зупинено пасажирське залізничне сполучення і київський метрополітен з метою уникнення скупчення людей та згладжування кривої хворих на covid-19, чимало людей великими компаніями біля весняних водойм святкує неочікувані «вихідні», влаштовує пікніки, турботливо спостерігаючи як їхні діти бігають серед десятків, сотень інших людей навколо…



Статистика ВООЗ демонструє, що найвища смертність від пандемії є серед людей віком страше 60-ти. Знають, про це пенсіонери і в Україні, незважаючи на всі зауваження до якості комунікації представників влади на тему covid-19. Проте поведінка багатьох українців старше 60-ти ніяк не змінилась: вони ходять на базари, їздять в громадському транспорті, стоять в чергах в банках. Навіть їх власним дітям складно переконати батьків залишатись вдома. Вони кажуть так, а потім, як діти «втікають» в світ.


Людина повертається в Україну з однієї з країн, із найвищим рівнем офіційно зареєстровних випадків зараження коронавірусом. Не самоізолюється, не інформує відповідні служби. Ба, більше: веде активне життя, ходить в гості, взаємодіє з десятками людей, серед яких діти. За кілька днів їй стає гірше, вона викликає швидку, їй діагностують covid-19…

Дозволю собі (пробачте, пане Хливнюк) перефразувати слова з культової пісні Бумбокс: «хворі ми хворобою однією, давайте вигадаємо від неї панацею».

І я не про діагноз covid-19 зараз, а про невміння по-справжньому спілкуватись, чути один одного. Наша культура спілкування обмежується поверхневою взаємодією. Я закликаю до справжнього глибокого діалогу, до розвитку емоційного інтелекту, до співпереживання.

Люди, давайте бути взаємокрасивими! Це можливо! Спробуйте!

Коронавірус дає нам таку нагоду…

Юрій Тустановський

https://www.facebook.com/yuriytustanovskyy

публіцист, аналітик трендів