Стосовно розлякування «рускаязічних украінцев» мовним питанням.
Якщо війна з РФ «не відлякала» їх та не відбила бажання і на далі просувати та підживлювати російське середовище в середині нашої країни (а це середовище я щоденно бачу, чи точніше чую, на вулицях Львова, а не лише по телевізору та в соцмережах) то марно сподіватись, що можна знайти більш вагомі аргументи для «залякування». Не конструктивно намагатись переконати людей, які просто принципово не хочуть переконуватись, в тому, що толерування російськомовного простору шкодить, оскільки не дозволяє розірвати міцний ментальний зв'язок з російською імперією. Справді, постійне мусування цього «слизького» питання може дратувати, і, очевидно,таки дратує, значну частину суспільства. Але є й інша частина суспільства, яку дратує засилля російської мови. Вони теж мешканці України, мають свої патріотичні переконання та не бажають терпіти постійного відчуття дискомфорту від цих безкінечних «мовно-язикових» процесів.
Чому особисто я часто піднімаю цю тематику? Абсолютно не з метою щось там «разжечь», чи когось «прінудіть», тим паче однозначно не з метою когось образити. Мабуть тому, що піднімати її необхідно, адже українська мова не має путіна, який прийде її «захищати» і кине значний ресурс пропаганди на її підтримку та розвиток. Зазначу, що «захищати» «язык» приходять не через його особливу духовність чи милозвучність, а тому, що це дозволяє дефакто окупувати країну набагато глибше ніж лінія розмежування на донбасі та кордон з Кримом. (Зауважу, що Крим та Донбас саме таким чином і «віджали», бо фактично там вже давно була росія, просто вона ховалась в головах у основної частки населення).
Яким є наслідок будь-якої війни чи окупації? Схема проста — на місцях встановлюється адміністрація країни-окупанта і частина ресурсів окупованої території привласнюються агресором. Так от, сьогодні ми маємо фактично завойовані території, а також хитрощами окуповану величезну частину країни — адже адміністрація значної частини областей, що є вихідцями з колишньої ПР, та й частини теперішніх «оновлених» партій, це і є п'ята колона РФ в Україні, що діє в інтересах агресора та по «методичці» російських кураторів. Звертаю вашу увагу на те, що «оспівана» багатьма ЗМІ гібридність війни полягає не в якигось гібридних тактико-стратегічних схемах на фронті, а саме в окупації решти території альтернативними шляхами, зокрема, шляхом її максимальної русифікації. Результат «мовної» окупації — лише питання часу. Вова і розпочав цю війну, бо українізація, як природній процес, за часи відносної незалежності неконтрольовано вийшла за межі трьох областей Галичини і сягнула лівобережжя. Мовне питання зараз — це питання національної безпеки, а не лише лінгвістична парадигма, це не питання зручності і комфорту спілкування, а питання стратегії виживання Нації.
Тому, на мою думку, необхідно відкинути штампи російської пропаганди, які активно вливаються в свідомість українців, і всіма силами намагатись розвивати власний, а не запозичений інформаційний простір. Його основою повинна стати єдина державна українська мова і в побуті і в процесах управління державою (погодьтесь, чи не промовистим є факт, що очільники держави солов'їно промовляють на камеру літературною мовою, а виходячи з кадру, автоматично перескакують на «рєчь»??).
Російською мовою української держави не збудуєш. А чим більше мовне питання буде на слуху тим більше конструктивних пропозицій та дієвих реформ можна спільними зусиллями здійснювати. Тому обстоюємо та пропагуємо своє, інакше нас безповоротно поглине хвиля русифікації. Наша безкомпромісна позиція є частиною протистояння в цій гібридній війні, проте, ми повинні бути готовими, що наші методи противник всіляко використовуватиме на свою користь. Погоджуюсь, що сьогодні будь яка агресія мовному питанні є шкідливою, проте твердість та безкомпромісність намірів повинна підтверджуватись реальними діями. Восновному апелювати потрібно до молоді та дітей, а старше покоління повинно всіляко сприяти популяризації україномовного простору, чи хоча б не заважати та не протидіяти. Лише спільними зусиллями без зайвих сварок і чвар, без взаємних звинувачень і «перетягувань канатів» зможемо збудувати нову українську Україну.

Завершу цитатою: «всі аргументи, що ви чуєте на захист російської мови в Україні — це лише версії російської пропаганди».