Що не кажи, а не щастить Ігорю Коломойському в політиці. Здавалося б, нащо воно йому? У нього й так усе добре — достатньо влади, впливу та грошей. Та не дивлячись на це все, Коломойський дуже небайдужий до української державності.

2014-го року олігарх не дав сепаратистам захопити Дніпро й очолив Дінпропетровську ОДА. Але через деякий час президент Порошенко викурив його з країни. За що олігарх дуже образився на тодішнього гаранта й допоміг Володимиру Зеленському стати президентом.

Допоміг Коломойський Зе своїми «плюсами», які регулярно перемішували Порошенка з гімном, присвячували Зеленському хвалебні оди й прирівнювали до Рейгана.

А українці повірили в «свого» пацана з Кривого Рогу, який всього досягнув сам і був таким близьким через пласкі й примітивні жарти.

І біда українців у тому, що бізнес та політика — це надзвичайно різні речі. Подивіться на голову СН, який був хорошим бізнесменом, проте меле таке, що на голову не налазить.

Але не минуло й року, як політичне дітище Коломойського знаходить нового олігарха та йде у контри зі своїм творцем.

Ніколи такого не було і от знову олігарх Рінат Ахметов домовився зі владою й почувається як той вареник у сметані.

Як і з попередніми президентами, Ахметов знайшов спільну мову з Зеленським. Навіть його «господарник» Денис Шмигаль очолив виконавчу гілку влади в Україні.

А Зе тепер не приймає теплу ванну на «плюсах» Коломойського, а відвідує канали Ахметова. І дає хвойді світу журналістики Шустеру милозвучні, гарні й потішні для 73% інтерв'ю.

Тож, спроба Ігоря Коломойського збудувати чужими руками успішну політичну кар'єру накрилася дупою. Але ж питання лишається відкритим — нащо йому це треба?