Як же мені «подобається» риторика Зеленського щодо чиновників часів Януковича та й кадрова політика в цілому.

Спочатку слуги виганяють попередню каденцію й призначають ноунеймів. Політика «нових облич» казали вони, коли держпосади обіймали люди, які взагалі не тямлять у держуправлінні.

Керувати бізнесом, бути хорошим менеджером у приватній компанії — це не те саме, що обіймати чиновницьку посаду. Механізми й особливості роботи абсолютно інакші!

До прикладу, Давид Арахамія бізнесмен може й хороший, але політик він взагалі нулячий. Загадайте хоча б його манеру висловлення думок. І таких арахамій в оточенні Зеленського повно.

Потім же Зеленський і ко звільняють нові обличчя й повертають чинушів часів Януковича. У той же час виправдовуючи їх, мовляв, не всі при Янику були поганими.

Але питання — Чому він не повертає чиновників часів Порошенка? — лишається відкритим. Ці для Зеленського є персонами нон ґрата. А поплічники Яника — це ок, не все так однозначно, блдь!

З іншого боку, Зе—режим просив повернутися на посади людей каденції Порошенка. Але через зашквари, на кшталт призначення регіонала Шкарлета, ніхто нормальний туди не хоче йти.

Тому в Зеленського і ко не кадровий голод, а кадровий критинізм, в якому винні вони самі. Чому винні? — бо дурні. Адже бути політиком і чиновником — не язиком на конференціях ляпати.

Хоча призначення Татарова, Шкарлета і тд цілком пояснюється проросійським вектором бачення Зеленського і ко, й безмежною ненавистю до всього, що було в 2014-2019 роках.

Що вимагати від людини, яка членом на роялі грала?